Читати книгу - "Сиди тихо, Зенгін Грід"

Я не хотів бачити нікого з них. Мене оточували брехуни. Хтось стукав у двері, але я його не впустив. Чув, як мати лаяла Маріанну за ту витівку, вони вчинили бійку. Напевне, Єретика не було вдома. Потім сестра, вкотре побита і принижена, шкутильгала повз мою кімнату до себе й сипала прокльони матері. 

Я лежав і старався знайти докази, що Адам і Єва, все-таки, не одна людина. Я ніколи раніше не чув про упирів-місячників, але це було схоже на правду. Саме тому батько приніс тоді п’ять вишиванок, а не шість. Єва розповідала, що Адам іде спати в могилу, але де саме вона знаходиться, ніхто не міг сказати. Коли їм приходив час мінятися, я не бачив, щоб Адам виходив з дому і кудись прямував. Не виходив через двері, не вилазив у вікно. Він просто зникав, Єва просто з’являлася. Я дійсно не знав, що робити. Старався відігнати думки, закинути їх подалі і подумати про це потім.

Вирішив розважити себе думками про прийдешнє. Уявив, як мандрую  селами, рятую людей від нечисті, а вони мені вдячні, радісні.. Та чомусь, не зміг уявити, як вбиваю упиря. Для мене і нечисть була такою ж живою істотою, як людина. Навіщо вони мене всиновили? Мама пожаліла чи батько в маленькому дводушнику побачив щось схоже на себе самого? Я був їх природним ворогом, хижаком серед своєї родини, якби захотів, міг би погубити їх всіх. Невже вони знали, хто я? Батько казав, шо я упир, але забув додати, що живий. Чому ніхто не казав мені правди? Боялися?

Я взяв книгу, яку так і не закінчив, хотів перечитати і впевнитися, тоді ж знайшов ще дещо:

«Живий упир не п'є людської крові, зате сповна надолужує це після смерті. За життя його називають добрим, та потім він перетворюється у створіння напрочуд зле і паскудне, набагато гірше звичайної нечисті. Коли живий упир помирає, він насилає великі лиха, бурі, посухи. Людям чинить всілякі підступи й кривди, насилає хвороби, знищує поголів’я. Від нього не рятує ні ладан, ні вичитування псалтиря. Потім ще сім літ ходить по землі, може наслати моровицю на ціле село і мало де знайдеться той, хто зможе його подолати».

Стало ще паскудніше. Я був народжений нести у світ добро, але потім був приречений зруйнувати його власними руками. 

Я не зміг заснути аж до полудня, захотілося вийти. Бродив по селу, сонце гріло шкіру, хотілося підійти до людей і заговорити, та я звик просто спостерігати за ними з відстані і не зміг побороти в собі цю звичку. Додому повернувся засвітла, поки наші ще не повставали. Врешті мене зморило від безсоння і я провалився в марення.

Вночі мене розбудив звук громовиці. Виявилося — це Адам проломив мої двері. Його обличчя було надто блідим навіть для упиря, а в хаті панувала невимовна тиша. Адам мовчки потягнув мене до кімнати матері. Вона спала на лаві, а вже б давно мала прокинутись. 

Я підійшов ближче й відсахнувся — голови не було. На шиї лежав серп, хтось примостив його лезом до горла. Вона відтяла собі голову, коли хотіла піднятися з ліжка. Я гарячково роззирався, знайшов голову на підлозі, схопив, спробував прилаштувати назад до шиї.

— Я ніде не можу знайти Маріанну, — чувся десь позаду здавлений голос Адама. 

«Це вона! Це точно вона вбила. Невже, втекла?»— подумалося мені. Я кинувся шукати Маріанну, забіг до її кімнати. Все було на своїх місцях, окрім неї самої. Щось зібгане лежало під лавою, якась закривавлена одежина. Я взяв її і одразу ж впізнав — то була моя вишиванка.

Що я далі робив — не знаю. Можу лише згадати, як думав, що скоро прийде Єретик з полювання і принесе якогось кабана чи козулю. Що він зробить, коли зрозуміє — вже немає кого годувати?

Пам’ятаю, як тримав на руках голову матері, гладив її волосся. Ми забажали того, на що не мали права, за те і поплатилися. Кожен з нас хотів людського. Єретик — сім’ю, мама — бути доброю господинею, Маріанна — свободи, Єва — кохання, а я? Я хотів бути добрим до всіх: хорошим сином, хорошим братом і хорошим упирем.

Кінець