Читати книгу - "Сиди тихо, Зенгін Грід"

З сім’єю ми збиралися кожного вечора, але розмовляли нечасто. А коли й заводили якусь бесіду, то вона неодмінно заходила не в те русло: 

— А в сусідньому селі весілля буде! Як думаєте, якщо наречена помре на весіллі, то буде смішно? — запитувала Маріанна, хитро мружачись. 

— Звісно ж ні! — заперечував я.

— Сиди тихо, бо буде лихо, — вкотре повторював Єретик.

Минуло вже добрих двісті літ, але він добре пам’ятав, як за його провини засудили і стратили п’ятнадцять невинних душ, в тому числі і його рідного батька. Як звинувачували і живих, і мертвих у тому, що вони «вампєжи». Розривали могили й нашпиговували покійникам ноги голками. Як на шиї клали серпи лезом до горла і упирі, при спробі встати з гробів, відтинали собі голови. 

Тоді католики гнали його із Кракова аж до Західного Бугу. Він чудом зумів врятуватися на крихітному Волинському хуторі. Потім там же познайомився з Орисею, що була нам тепер за матір. Цю історію мама часто розповідала і повчала: «Не можна вбивати людей. Сиди тихо, бо буде лихо». 

Маріанна слухала, але робила своє і потім місцеві пліткували, що десь в сусідньому селі упирі погубили наречену. Тоді Єретик просив на деякий час не випускати сестру з дому. Я робив так, як він мене навчав: вистругував з осики чотири невеличкі кілки і встромляв по одному в кожен куток кімнати. Маріанна опинялася в клітці. Після того я почувався трохи винним, тому крав в Овсійчука кролика і заходив її провідувати.

— Я знаю, ти мене не ненавидиш, — одного разу сказала Маріанна, злизуючи з тонких білих пальців яскраву кролячу кров. — Ти просто безхребетний. Робиш все, що вони тобі скажуть.

— Так це ж і означає бути хорошим сином, хіба ні?

— Для них — хорошим сином, для мене — хорошим братом, для людей — хорошим упирем. А навіщо тобі бути хорошим? — запитувала сестра, зазираючи мені в очі. 

— Мені просто так хочеться.

— Не вийде, — криво всміхалася вона. — Ти не можеш бути добрий до всіх.

— Чому?

— Ну, якщо випустиш мене прямо зараз, ми з тобою підемо в село і загубимо пару-трійку селян — тоді ти будеш хорошим братом. Але перестанеш бути хорошим сином і хорошим з упирів для людей.

Маріанна не могла жити спокійно, зло було її природним станом. Вона просто існувала, а лихо саме розливалося навколо неї, як отруйний мед, змушуючи все, до чого торкалася, втрачати форму, зміст і спокій. Якось після чергової бійки з матір’ю, мені наказали знову закрити Маріанну.

— Вона слабодуха й нерішуча! Мало того, ще й безумна! Чому ти завжди на її боці? — кричала сестра, поки я ставив кілки в її кімнаті. 

— Вона наша мама, — відказав я, — ти теж маєш її шанувати.

— Вона ж тобі чужа! Та й звідки та шана? Он була в тебе справжня мати  і що? Занесла тебе в ліс і залишила, щоб ти там подохнув! 

Я мовчки продовжував встромляти в кут осиковий кілок.

— Слухай, слухай, — раптом подобрішала сестра і схопила мене за руку, — а хочеш я стану твоєю мамою? Дозволятиму робити все, що завгодно. Зможеш гуляти по селу, коли заманеться, убити сусідів ба, навіть, притягнути красуню Оленку і смоктати з неї кров потроху, довго-довго.. —  тихим голосом муркотіла вона.

Я не хотів шкодити сусідам чи вбивати Оленку, тому й відповів:

— Не мели дурниць. Як ти збираєшся стати мені матір’ю? 

— Хм. Як? Ну, ходімо, покажу як, — вона хитро всміхнулася, схопила мене за зап’ястя й потягнула у ніч через вікно. 

Ми довго йшли по селу. Маріанна вслухалася, раптом обернулася, потягла мене до старого хліву, і вказала на чималу щілину між дошками.

— Дивися, — наказала.

Чувся тихий стогін. Я припав до щілини й затамував подих. Маріанна наблизилася і теж зазирала в темряву. 

Спершу мені здалося, що то упир п’є кров молодиці. Їхні тіла без одягу тулилися одне до одного. Він торкався вустами її грудей, потім — білої шиї. Підчепив зубами коралі, нитка напружилась і тріснула. Червоні намистини покотилися, жінка голосно видихнула і пригорнулася до нього дужче. 

— Бачиш, вони кохаються, — шепотіла Маріанна. — Якщо я буду робити це з Єретиком, то стану твоєю мамою. Але він мене не хоче, бо в нього є Орися.

Дорогою додому я не міг припинити думати про те намисто. Було б чудово зробити Єві подарунок — він личитиме до її червоної запаски. 

— Як думаєш, те намисто… Ну, що розсипалося… Єва зможе таке носити? Якщо я зберу його і нанижу, воно ж буде зроблене не людьми, а мною — нечистю? — спитав я у сестри, та вона думала про щось зовсім інше.

— Але бачив? То ж Оленка, ковалева донька. Ото вже курва! Де таке годиться, не можна, гріх! — реготала Маріанна, — О! То може повернемося і провчимо її?

— Це як же? — я глянув на сестру.

— Ну, налякаємо, щоб під парубків не лягала. Ти йди, посмикай двері, щоб хлоп вийшов і замани його в ліс. А я тим часом дівку лякатиму, — хитро всміхнулася вона. 

Я повірив Маріанні і зробив як наказала: заблудив хлопця в лісі, побавився трохи, а коли зрозумів, що той сильно злякався, то вивів його назад до села.