Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

Петро не зміг придумати влучнішого компліменту ніж красномовне "еее", закрив за дівчиною дверцята і перебіг за кермо. Вже в середині трохи прийшов до тями, коли почав слідкувати за дорогою, а не за м'язами Юліних стегон, що за роки верхової їзди перетворилися на сталеві і багатьох чоловіків зводили з розуму своїм рельєфом. 

- Гарні цапи, - подав нарешті голос Петро, вказуючи на ромбики з квіточками, вишиті по нижньому краю подолу сукні.

- Ага, - ледь стримала сміх Юля. На щастя вони заїхали на Степанове подвір'я і настала черга дивуватися Юлі. - Ви тут що гарем вирішили зібрати?

В альтанці, окрім Степана зі Світланою, сиділи сестри Таня й Катя, сусідка Діана та ще якась незнайома брюнетка з виду ровесниця Діани. Петро не питав Степана кого запрошено ще, тому був здивований так само як і Юля.

- О, вітаю! - загорланив господар будинку, - Проходьте! Чекаємо тільки Дем'яна і можна починати.

Петро помітив, що як тільки Юля почула ім'я Дем'ян, то закотила очі й тяжко зітхнула. Та за лічені секунди взяла себе в руки, а точніше вхопила за лікоть Петра і зі звичною життєрадісною посмішкою попрямувала до альтанки. Всі були знайомі, лише Петру Степан представив молодшу сестру Свєти - Ксеню. Пізніше виявилося, що сестра троюрідна по лінії вітчима, тому й схожі вони були одна на одну як лелека і горобець. 

Коли Петро з Юлею всілися зі сторони дороги почувся звук ніби їде трактор, але дуже швидко. Через кілька секунд те страшне гарчання зупинилося біля воріт, а ще за мить до двору увійшов кремезний чолов'яга в байкерській косухі та вив'язаний банданою з принтом у вигляді листя конопель. Не зважаючи на досить спекотну погоду, взутий він був в масивні байкерські шузи та шкіряні штани.

- Вітаю, друже! Проходь скоріш до нас. Лише на тебе чекаємо! Знайомтеся, хто ще не знає - Дем'ян, - вискочив назустріч гостю Степан.

Той мовчки кивнув усім присутнім і так само мовчки обійняв Степана, лисина якого якраз блиснула на рівні грудей байкера.

- Здоров, Малюк! - вигукнула Юля, а Дем'ян аж здригнувся, перевів погляд на неї й уважно придивився.

- Мироненко, ти? - пролунав низький хриплуватий голос.

- Однокласник мій, - шепнула на вухо Петру Юля. - Таким дрищем був у школі, це капєц.

Дем'ян мовчки потис руку Петру і сів на вільне місце біля Юлі. Поряд з Петром сиділа Діана. Вона декілька разів намагалася зав'язати з ним розмову, але марно. Петро уважно вслухався в те про що говорили колишні однокласники.

- А ти нічого так стала, - вирішив позмагатися в майстерності компліментів з Петром Дем'ян.

- Ой, Малюк, я тебе часто згадую, - проігнорувала його люб'язність Юля. - Тільки десь почую "Бєлиє рози" - все, регочу, не можу. Постійно уявляю, що то ти пищиш зі сцени як в сьомому класі.

- То мене змусили. Я хотів оцінку за рік з історії повище. 

- Корупція то, мабуть, щось вроджене, - зауважила Юля і повернулася до Петра. Той саме підливав Діані в келих вина. Вона зрозуміла, що на діалог Петро не йде, тому вирішила змінити тактику. В галантності Петра сумнівів бути не могло.

- Налий і мені, будь ласка, - піднесла бокал Юля. 

Так, потроху, завдяки вину, м'ясу і гарній погоді розмови полізли з усіх сторін, неначе дикі кози на кукурудзяне поле. 

Роззнайомилися з Ксенією. Виявилося, що сестрі Світлани лише двадцять років, вчиться вона в Драгоманова на вчительку молодших класів і приїхала після сесії погостювати. Розговорилася і мовчазна Світлана. Розповідала як зустріла Степана, коли той тільки переїхав до їхнього села жити та днями й ночами працював на будівництві, допомагаючи там де не вистачало рук, аби тільки швидше закінчити. До Свєти, попервах ходив купувати молочку. Потім вона почала сама приносити свіженьке. Так мало помалу роззнайомилися, а згодом і зійшлися. 

В міру того як порожніли пляшки, почастішали виходи з-за столу на перекури, а згодом і розсілися по інакшому. Курці ближче до виходу, хто не смалить, в дальній куток. Після чергового такого перекуру Петро помітив, що сидить в самому краю в оточенні Діани та Ксені. 

- Чого такий похмурий? Важкий день був? - спитала Діана. Петро в цей момент спостерігав за тим, як Юля з Дем'яном весело щось обговорювали відокремившись від інших під берізкою. Він ледь не зірвався на грубість в бік дівчини, та щирість з якою вона звернулася до нього змусила вчасно схаменутися. 

- Так, останні дні довелося багато працювати за комп'ютером ночами, а це завжди потім важко приховати, - відповів Петро пересиливши себе відвести перевести погляд на співрозмовницю.

- Ой, а ще і я зранку. Вибач, що довелося вдосвіта вставати.

Петро поглянув в очі сповнені непідробної провини й зніяковів. Щось змушувало його розум і серце одразу вірити Діані. Ніколи такого раніше з ним не траплялося. Всі без виключення слова, особливо слова гарних дівчат, його аналітичний мозок автоматично ставив під сумнів. Зараз же на то не було й натяку. Це здивувало Петра, та він не став занурюватися в розмірковування з цього приводу. 

- Облиш. Якби я не хотів їхати, я б просто не поїхав. Розкажи краще чим займаєшся, - Петро розлив залишки вина в бокал Діани, у свій і Ксені, яка, здавалося, вже почала нудьгувати. 

- Працювала адміністратором в ресторані, але мені знайшли заміну серед численних родичів нової власниці. Тому я вирішила трохи перепочити, а на осінь почну шукати нову роботу. А ти?

В цей момент Петро відчув на собі чийсь погляд. В першу чергу подивився на Юлю і не помилився. Вона стояла біля воріт з Дем'яном і дивилася в бік альтанки. Коли їх погляди зустрілися, дівчина посміхнулася, послала Петру повітряний поцілунок і помахавши ручкою вийшла слідом за однокласником. За мить почувся страшенний гуркіт і все село почуло звідки й куди переїхав Дем'янів мотоцикл.