Читати книгу - "ТаЄмниця Кам’яницІ З ПередмІстя, Роман Олійник (Argonayt)"

– То те що я бачила вісні було правдою, і ви дали випити доньці напій приготовлений з крові перевертня? – вражено промовила пані Мартиненко.

– У мене не було іншого шансу врятувати її від близької смерті. – привид сумно всміхнувся. – Але я ніколи не шкодував про цей свій вчинок. Моя любима Катруся залишилася живою, а все інше не мало ніякого значення. Коли члени ордену прийшли до мене за відплатою, я не став клав з їхнім гросмейстером останню угоду. Взамін убитого мною вовкулаки вони отримали моє життя і обіцяли ніколи не зачіпати членів моєї родини.

– А чого вони так напосілися на цю кам’яницю, та готові були заплатити за неї такі фантастичні суми? – в душі Юлії Володимирівни прокинувся професійний дух ріелторки.

– На горищі будинку я заховав манускрипти котрі отримав від ордену, а тут, в підвалі, знаходилися результати моїх дослідів та експериментів. І те, і інше дуже цікавило керівництво ордену. Поки кам’яниця належала моїй доньці та її нащадкам, перевертням було заборонено навіть переступити поріг дому, коли ж його виставили на продаж у них з’явилася нагода отримати своє не порушуючи укладеної колись угоди. На жаль ви виявилися надто незговірливими і у них увірвався терпець.

– То як би я все відразу продала нічого цього б не трапилося і мені б не снилися такі дивовижні сни? – не вгавала власниця агентства з продажу нерухомості.

– Годі, – владним жестом руки зупинив її привид. – Я вже достатньо вам розповів. Насамкінець, нагадаю вам своє прохання-попередження – ніколи більше не приходьте сюди, якщо хоч трохи дорожите своїм життям.                              

Після цих слів примарний чоловік та його чорний саквояж розчинилися в повітрі.