Читати книгу - "Друг брата: На повній швидкості, Настя Левченко"

Аліна намагалася забути.

Серйозно.

Вона кидала всю енергію на навчання, заняття у спортзалі, навіть погодилася піти на дурну студентську вечірку.

Але кожен раз, коли вона заплющувала очі…

Вона відчувала його губи.

Його руки.

Його погляд.

Чорт.

– Алінко, ти взагалі тут?

Вона здригнулася і перевела погляд на подругу, яка стирчала над нею з підозрілим виразом обличчя.

– Так, – буркнула вона, відпиваючи з пластикового стаканчика щось занадто солодке.

– Та ну? – Лєра хитро прищурилася. – Бо ти вже десять хвилин витріщаєшся в одну точку.

Аліна зітхнула.

– Просто задумалась.

– Ага. Імовірно, про одну дуже конкретну людину?

О боже.

– Ні.

– Ага, звісно, – Лєра зітхнула. – Слухай, якщо ти не хочеш про це говорити, окей. Але якщо це реально той Роман, то... ну, ти ж знаєш, що це погана ідея, правда?

Аліна напружилась.

Вона прекрасно це знала.

Але чому тоді, коли побачила його через кілька секунд у натовпі, їй стало важко дихати?

Ти не повинна звертати на нього увагу.

Але було пізно.

Роман теж її помітив.

Його погляд затримався рівно на секунду, перш ніж він повернувся до хлопців і зробив вигляд, що нічого не сталося.

О, отже, ти вирішив, що ми граємо в це?

Окей.

Аліна вперлася поглядом у нього і вперто підійшла ближче.

– Давно не бачились, – сказала вона, схрестивши руки на грудях.

Роман глянув на неї без жодної емоції.

– Справді? Два дні – це багато?

– Вистачило, щоб ти перестав говорити зі мною.

Роман хмикнув.

– А хіба є що говорити?

Аліна стиснула зуби.

– Ти жалкуєш?

Він зробив ковток свого напою і тільки потім відповів:

– Це була помилка.

Вона відчула, як всередині все стислося.

Але вона підняла підборіддя.

– Добре.

Роман на секунду затримав погляд на її губах.

А потім різко відвернувся і пішов.

Аліна залишилася стояти.

Їй було соромно за себе.

За те, що очікувала іншої відповіді.

Але це був Роман.

І він завжди був майстром утікати від того, що відчуває.