Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Через декілька хвилин Зоряна зайшла в чат і побачила, що повідомлення прочитане. Олеся бачила фото.

Але нічого не відповіла.

Зоряна насупилася, уважно вдивляючись у екран. Мабуть, та зараз сидить, втупившись у ці кадри, і намагається переконати себе, що це якась помилка. Що Максим не міг так вчинити.

Або… вже телефонує йому, вимагаючи пояснень.

А може, сидить з розбитим серцем, бо зрозуміла все без слів?

Зоряна усміхнулася, відкинувшись на спинку крісла. В будь-якому разі сумнів уже закрався.

Вона оновила чат ще раз. Все так само – переглянуто, без відповіді.

Така реакція навіть більше дратувала, ніж якби Олеся одразу вибухнула образами або кинулася з’ясовувати стосунки.

— Подивимося, що ти зробиш далі, голубко, — пробурмотіла вона, кидаючи телефон на тумбочку.

Зранку в будинку Шевчуків усе прокидалося поступово.

Першою, як завжди, встала Марина. Її легкі кроки лунали коридором, коли вона рушила на кухню — готувати каву, перевірити, чи все на місці після вчорашніх посиденьок, і спокійно зустріти новий день.

За нею, ще спросоння, спустився Артем. Позіхнув, сів за стіл і прийняв з рук Марини чашку гарячого напою.

— Добрий ранок, Маринко, — пробурмотів він, потягнувшись. — Спалося добре, але щось підозріло тихо в домі.

— Та всі ще сплять, — усміхнулася вона.

Далі почувся звук кроків — це спустився Петро. Він привітався, взяв собі каву і сів поряд із другом.

— Треба їхати в місто, справ купа, — промовив Артем, зиркнувши на годинник.

— У мене теж день забитий, — підтримав Петро, ковтнувши напій.

Софія зійшла наступною, акуратно запнувши халат на поясі.

— Виглядаєте, наче обговорюєте долю світу, — пожартувала вона.

— Майже, — відгукнувся її чоловік.

Зоряна прокинулася не поспішаючи, розтягнувшись на ліжку. Вона дозволила собі ще трохи поніжитися, перш ніж встати.

У коридорі пролунав гучний стукіт дверей — Максим. Виглядав він роздратованим, нахмуреним. Пішов у ванну, різко зачинивши за собою двері.

Зоряна ледь стримала усмішку. "Не спалося, коханий?"

Вона одяглася в елегантний костюм кольору слонової кістки, зробила легкий макіяж, а потім спустилася вниз.

Максим уже сидів на кухні, механічно перемішуючи ложечкою каву. Телефон лежав поруч, екран загорявся щоразу, коли він на нього зиркав.

— Ну що, готова? — раптом запитала Софія.

— До чого? — не зрозуміла Зоряна.

— Максим тебе підвезе на роботу.

— Ох… це ж треба, яка люб’язність, — вона подивилася на Максима, який напружено стиснув щелепи.

— Я не казав, що хочу.

— Але мамі не відмовиш? — її усмішка була солодшою за мед.

Він нічого не відповів, лише кинув ложку на стіл і встав.

Через кілька хвилин вони вже сиділи в машині.

Зоряна схрестила ноги, уважно поглядаючи на Максима.

— Щось не так, Ткаченко? — запитала вона з ледь помітною усмішкою.

— Не починай, — пробурчав він, тримаючись за кермо.

— Я нічого, просто питаю, ти такий напружений. Може, ніч була важкою?

Він стиснув кермо сильніше, не відповідаючи.

— Чи, може, хтось не взяв слухавку? — її голос був шовковистим, наповненим ледь відчутною насмішкою.

Максим різко подивився на неї, очі блиснули.

— Заткнись, Зоря.

— Ой, яка агресія! — вона сміялася, споглядаючи, як напруженість у його плечах зростає.

Він нічого не сказав, лише натиснув на газ, збільшуючи швидкість.

А Зоряна вмостилася зручніше.