Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

Соломія імпульсивно притулилася до Данила й обійняла його за талію:

— Сфотографуй нас вдвох. На пам'ять.

Чоловік повернув фотоапарат, обійняв Солю за плечі. Вона почула вже звичне “клац”, в той момент, як він поцілував її в маківку голови. Дівчина не відхилилася. Цей поцілунок відчувався як доречний. Ба навіть необхідний.

Усю дорогу до маєтку Даня розповідав Солі смішні історії з життя своїх друзів та цікаві випадки під час подорожей Європою. Соля ж більшість часу мовчала. Все що відбувалося навколо виглядало нереальним. Кіношним. Франція, маєток, круасани, площа Монмартр, актори, ця тиша і небо, заповнене зірками, наче діамантами. Вона поглянула на усміхнене обличчя свого супутника. Їй прийшла думка, що останні два дні вона не відчуває вже звичного для себе напруження, тиску, стресу. Від неї не вимагають відповідності чиїмсь стандартам, вимогам. Що це? Свобода? Всередині неї одночасно боролися два відчуття: полегшення й тривога. Вона не вміла бути вільною. Не пам'ятала як це. 

Данило провів її до кімнати.  

— Надійшли мені фото, будь ласка, — попрохала Соля. Вона сказала на добраніч й швидко зникла за дверима. Данило здивовано поглянув на двері, які щойно перед ним закрилися, потім кивнув і повільно пішов до своєї кімнати.

Сьогодні малювати не хотілося. Вона була перенасичена емоціями, втомлена та виснажена. Дівчина перевдяглася в халат й залізла у м'яке та прохолодне ліжко.

— Якби так було завжди, — тихо прошепотіла, закрила очі й за мить заснула Соля.