Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Віта відкрила очі, коли надворі вже зовсім розвиднілось. Вона вперше проспала і відразу ж пережила стрес, дівчата не знають про її вимушену відпустку, вони самі впораються з роботою, але ж ключі у неї!
Жінка злетіла з ліжка і почала похапцем збиратись, а тоді згадала, що Олег повів Аліну до школи і по дорозі відкриє агенцію.
 Віта, зітхнувши, всілась на ліжко, змусила себе заспокоїтись і заховати роздратування за почуття провини. Останнім часом це вдавалось дедалі важче, щось у її житті невблаганно змінювалось і Віта ніяк не могла вловити що це і коли почалось.
У квартирі було незвично тихо, майже страшно. Вона вже й забула, як це – бути самій вдома. В голову відразу полізли погані передчуття і почало нудити.
Після сніданку, з’їденого без поспіху, Віта, вмостившись на широкому підвіконні у кімнаті доньки, взялась за десерт. За вікном відбувалось щось казкове, дві вишні у дворику першими відчули осінь і їх листочки набирали жовто-червоної барви, яблуня стояла зеленою із ледь помітними жовтими вкрапленнями, а під вікном баби Олі буйно палали стебла із яскраво-оранжевими плодами, схожими на маленькі ліхтарики.
Віта ніяк не могла згадати їх назву, але завжди проходячи повз ледве стримувалась, щоб не зірвати кілька і не бабахнути, наступивши ногою. Колись це так дратувало маму і смішило татка...
Віта мимоволі усміхнулась. Мама так прагнула зробити з неї справжню львівську панянку, що завжди, коли їй не подобалось, як Віта поводиться, вона повторювала: «і куди ділось моє виховання? Я стільки вклала в тебе, а ти...».
Віта обожнювала маму і виховання нікуди не ділось, але з часом воно стало ідеальною маскою. Мила усмішка, що не зачіпала очей – для роботи, знайомих і чоловіка; приязність, витримка, спокій, нікому не показати роздратування чи невдоволеність. Вміння із тією ж милою усмішкою відповісти так, що за інших умов це можна було б вважати хамством. Витримати стиль і марку, не дати себе зламати або загнати у глухий кут. Нікому не дозволити лізти у її особисте і, не дай боже, дізнатись про її таємницю. А гарні манери для фуршетів та світських раутів.
Віта заплющила очі і спробувала уявити стежку у високій траві, гірську річку, ліс, повітря і відчула неспокій, шкіра вкрилась сиротами. В квартирі тихо, але Віта боялась повернути голову, тому розплющила очі і подивилась через вікно у двір.
Він стояв біля яблуні, напівзахований гіллям і дивився просто у вікно, на неї...
У кухні запищав холодильник і Віта мало не впала із підвіконня. Напевно вона погано прикрила дверку, коли брала морозиво та фрукти. Зі злості і пережитого переляку вона вдарила холодильник кулаком і той замовк.
Віта повернулась у кімнату, повільно підійшла до вікна і, ховаючись за фіранкою, виглянула у дворик. Під яблунею нікого не було. І це не міг бути той капітан – у чоловіка, що спостерігав за нею, було довге, майже біле волосся і це єдине, що вона запам’ятала.
Раптом їй стало погано, у голові запаморочилось, чоло вкрилось холодним потом, а до горла підступила нудота.
Віта ледве добігла до ванни. Шлунок судомило ще кілька хвилин після того, як вона двічі спустила воду за сніданком і, віддихуючись, сиділа на килимку біля душової кабінки. В голові не залишилось думок, лише відчуття тотальної втоми та безсилля.
Віта, притискаючи долонею живіт, повільно зайшла на кухню і з насолодою вдихнула аромат м’яти, лимону і ромашки. Аліна знов не викинула пакетики з чаю, але Віті стало легше. Все навколо знайоме, своє, тут безпечно, двері замкнені. Вона зробила собі чайний мікс доньки і шлунок, прийнявши заспокійливе тепло, вгамувався. Віта потягнулась і позіхнула. Тіло налилось втомою та важкістю. Жінка пішла у спальню, з головою замоталась у ковдру і заснула.