Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-Так, мабуть.- кажу я і чомусь червонію.

Встаємо з-за столу і прямуємо на вихід. Взуваємося та вдягаємося.

-Як робота?- питає мій батько Андрія.

-Все добре. Робота гарна, справляюся.- каже він.

-А в тебе як справи, доню?- питає мене батько.

-Все добре тату.- кажу я.

-Маєш хворобливий вигляд.- каже він.

-То  просто світло в коридорі так падає.- кажу я і цілую тата, обнімаю і цілую Вероніку.

-Всім до побачення.- кажемо ми виходячи з квартири.

-Ти сьогодні знову на мотоциклі?- питаю.

-Ні. Сьогодні на авто. – каже він та відчиняє мені двері своєї красуні.

-Дякую, - кажу я і вмощуюся зручніше.

-Як ти себе почуваєш?- питає.

-Все добре. Чекаю походу на атракціони.- кажу я.

-Давай ще й Вероніку запросимо з нами.- пропонує він.

-Давай. Я гадаю, що вона буде тільки за.- кажу я.

-Коли йдемо?- питає.

-Давай на вихідних.- пропоную я.

-Добре. Давай.- каже він погоджуючись.

****

-Ну, що ви готові до атракціонів?- питає нас з Веронікою Андрій.

-Так!- кажемо ми хором.

-Тоді вперед!- каже він і ми  починаємо наші веселощі.

Через декілька годин.

-То де ж обіцяне морозиво?- питає Андрій мружачись від сонця.

-Зараз я куплю. Яке вам?- питаю я і йду за моозивом.

Коли вже щаслива повертаюся з морозивом, мені його з рук вибиває якийсь ідіот, що розмовляє по телефону і крутится на всі боки.

-О ні! Ти дивишся куди йдеш!- кричу я.

 Морозиво стікає по моїй футболці.

-А ти курка сліпа, куди дивишся!- каже він.

-А ну вибачся негайно!- каже Андрій, опинившись поряд.

-І не подумаю.- каже той і через хвилину отримує удар кулаком по обличчю.

 -А так?- питає його Андрій.

-Вибач.-каже той.

-Отож.- каже Андрій.

-Дякую.- кажу я.

-Тобі треба перевдягтися. В мене є змінна футболка. Сходи до туалету, перевдягнися.- каже він, даючи мені футболку.

Мовчки беру необхідну річ і йду перевдягатися. Ця футболка завелика на мене, але я її модно підкочую і все «ок».

-Дуже стильно.- каже Вероніка.

-Так, твоїй сестрі дуже личить.- каже Андрій задумливо мене оглядаючи.

Під його поглядом знову починаю червоніти.

-Ну, що? Ви ще хочете морозива? – каже хлопець, даючи нам по морозиву.

-Так!- каже Вероніка і обнімає «брата».- Ти найкращий брат. Я тебе люблю!- каже вона.

-А я тебе люблю, Нікусю.- каже він ніжно її обнімаючи та цілуючи.

-Ви дуже красива родина!- каже жіночка з чоловіком, що проходять поруч.

-Так! Красива!- каже Вероніка, сміючись.

Після такого насиченого дня, вона заснула ще в машині. Ми її відвезли до батьків і їхали до мене додому.

-Дякую, за гарний день. І за футболку. І за те, що вступився.- кажу я.

- Я не міг інакше. Ти ж моя сестра.- каже він, кидаючи на мене погляди.

-Так, звісно. Ми ж родина.- кажу я сумно видихаючи.

-А що така сумна7- питає Андрій.

-Та ні все добре.- кажу я.

Ми спиняємося і намагаюся відкрити двері, але вони чомусь не піддаються.

-Не нервуй, я допоможу.- каже Андрій, та нахиляється критично близько до мене.

Він відкриває двері, а колиповертається на своє місце зачеплюється футболкою за мої сережки. Намагається виплутатись, але робить боляче.

-Почекай, я сама.- кажу я і тремтячими руками відщепляю його.

-Все.Ти вільний.- кажу я, зустрічаючись з його поглядом.

-А мені здається, що ні.- і цілує мене в губи.

Дякую, що читаєте. Далі буде…

Ваша Ірен Вастро.