Читати книгу - "Епік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— «Бійці готові. Три, два, один — починайте!»
Арена одразу піднялася, сформувався кам’янистий терен, окремі купи каміння сягали аж до плечей. Гоупська команда завагалася, а потім, сказавши щось одне одному, побігла ховатися. Тільки четверо з них добігли до рятівного каміння.
Ерік ніде не бачив батька.
— А де Гаральд? — запитав Б’єрн.
— Може, невидимий? — висловив здогад BE.
— Ой, як добре! Сподіваймося, що це справді так! — плеснула в долоні Інгеборг, її ентузіазм додав їм надії.
Команда Центрального Комітету не квапилася шукати своїх супротивників. Її чаклуни щось бубоніли, а Гальфдан і Брунгільда — два воїни — впевнено стояли перед ними на сторожі. Вольф пішов і вигукнув якусь команду дивною гортанною мовою. Потім — юрбі аж дух забило — перекинувсь у великого, лютого чорного вовка й завив.
На відміну од попередньої битви, юрба уважно стежила, тож ті нечисленні голоси, які ще лунали, чулися дуже виразно. Ерік відчайдушно прагнув бути на арені разом із Гоупською командою — але в постаті персонажа, досить могутнього, щоб боротися з тими легендарними супротивниками.
Над ареною загриміло і скупчилися хмари. На глядачів упала велика тінь, і Ерік відчув, як тисне на нього небо.
— О ні! — застогнав BE. — Це чаклун Торкел. Він готується метнути блискавку.
Майже всі тисячі людей у юрбі зіщулилися, чекаючи страхітливого гуркоту в небі, коли з нього вдарить викликана чарами блискавка, дехто навіть вуха прикрив. А потім залунали радісні вигуки, глядачі попідводились. Темні хмари розвіялися, блиснуло сонце, осяявши білий піщаник каміння на арені.
— Що там, що? — зірвався на ноги Ерік, щоб побачити, як корчиться на землі Торкел, його блідо-блакитні, розписані різними символами шати закалялись, вуста запінилися. Од нього задкував стрункий ельф, крутячи перед собою двома короткими мечами, які полискували й гіпнотизували. Потім, легенько уклонившись юрбі, ступив у тінь і зник.
Інгеборг скочила на ноги поруч з Еріком, її сяйливі очі шукали його погляду:
— Еріку, це твій батько! Твій батько!
— Він, мабуть, суперхарциз, — похитав головою BE. — Хто б повірив, що в нас у Гоупі є суперхарциз?
— Ура! — розштовхуючи друзів і стиснувши кулаки, підскочив на місці Ерік. — Це за мою матір! — Він аж затанцював і гамселив кулаками повітря: — Смерть вам усім! — закричав він щосили тепер уже чотирьом членам команди Центрального Комітету.
Юрба й далі стояла на ногах, вітаючи Гоупську команду. BE, не ймучи віри своїм очам, похитав головою:
— Я й не думав, що так багато людей стане на наш бік. Мабуть, у них ті самі почуття до Центрального Комітету.
Вовкулака щосили завив і помчав до Гоупської команди. Проте Гальфдан Чорний озирався, немов охоплений панікою. Він штрикав кудись своїм величезним дворучним мечем і нервово шукав ворога. Брунгільда, поводячись більш упевнено, в повній згоді з образом валькірії в крилатому шоломі, схопила його і сказала щось на вухо. Вони стали спина до спини, а між ними умостилася Глейд, нахилившись над мертвим тілом Торкела.
Юрба заревіла. Крики «Гоуп! Гоуп!» підхопили в усьому амфітеатрі навіть ті, хто не жив у тому окрузі. Усі вони поділяли почуття й сподівання, що ця мить може увійти в історію. Поки що віри не йметься, але, можливо, команда невеличкого округу зможе перемогти могутню команду з Майклгарда; зрештою, загинув великий чаклун Торкел — річ нечувана! Може, цей день стане кінцем кар’єри чотирьох легендарних драконовбивць?
Вовкулака, висолопивши язика, стрибав зі скелі на скелю. Коли він наближався до чотирьох гоупських гравців, Рольфсон і другий воїн піднімали мечі і щити. Але Вовкулака не шукав битви з ними. Останньої миті він змінив напрямок атаки і над головами воїнів скочив з каменя на Сигіду, матір Б’єрна та Інгеборг, цілительку команди. Незважаючи на удари воїнів, що, здається, навіть не пробивали його грубої шкури, Вовкулака вп’явся в горлянку Сигіди, аж поки загриз її. Потім, рикаючи, повернувся до обох воїнів, ошкіривши закривавлену пащу.
— Срібна зброя. Нам потрібне срібло або чари! — занепокоївся BE.
У тіні позаду Вовка відбувся якийсь рух. Блиснули леза. Вовк заскавучав і обернувся, щоб побачити, хто так несподівано проштрикнув його. Перед ним стояв загадковий ельф, повільно крутячи двома короткими мечами й відбиваючи напади ошкірених вовчих іклів. Юрба знову підскочила од збудження. Ерік скористався нагодою, щоб краще роздивитися персонажа свого батька. То був лісовий ельф, менший за ельфа-сидха, але дужчий на вигляд. Його обладунок був переважно шкіряний, але напрочуд гарно оздоблений, тож міг бути чарівним. Під каптуром ельфа Ерік бачив полиск золотого волосся — незвичайну поблажливість і єдине свідчення, що той персонаж — справді його батько.
Вовкулака тим часом рухався дедалі повільніше, важко сапав, з його пащі спадали на землю довгі пінисті клапті слини.
— Мечі, певне, отруєні, — зауважив Б’єрн.
— Атож, — відповів BE, захоплено стежачи за битвою.
Поки Вовкулака дедалі тяжче водив боками, Ерік знову поглянув на команду Центрального Комітету. Решта бійців не гаяли часу. Глейд, ставши над тілом, встромила йому в груди жезл із черепом на верхівці. Ефектно махнувши жезлом, вона показала ним у бік лісового ельфа з двома мечами, що завдав їм стільки клопоту. Оживлене тіло Торкела повільно підвелося з землі, повернулося обличчям до своєї мішені й полетіло.
— Смерть і руїна, що це? — прошепотіла Інгеборг.
— Навіть не можу уявити, — зчепив руки BE, виказавши цим рухом свій страх, дарма що сіре кам’яне обличчя воїна зберігало непроникний вираз.
Гаральд час од часу відводив очі від Вовкулаки, що конав, і раптом побачив, як наближається воскресла істота. Відбіг у тінь і знову зник, але зомбі Торкела годі було одурити маскуванням: він постійно змінював напрямок лету, повторюючи Гаральдові рухи.
Зненацька зграя ворон, невідь звідки й узявшись, каркаючи та галасуючи, перелетіла через межі амфітеатру й пірнула в центр конфлікту. Глейд відкинула назад свої пурпурові шати і щось вигукувала, піднявши вгору руки, тим часом її сиві коси немов струменіли в небо, скеровуючи птахів на інших членів Гоупської команди. Гоупський чаклун спромігся видобути й пустити на птахів спалах полум’я, чимало ворон упало й гупнуло об землю. Але в зграї були тисячі ворон, тож невдовзі вони оточили трьох видимих гоупських гравців. Рольфсон та його товариші лише безперестанку крутилися, ховалися між камінням і відбивали небезпечні напади чорних створінь, що лопотіли над ними крилами. Чаклун, що був у найгіршому обладунку й не мав шолома, упав, затуляючи очі руками. Тієї ж миті його цілковито поглинув чорний рухливий пташиний килим, невдовзі бідолаха вже не ворушився.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Епік», після закриття браузера.