Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Оголений нерв 📚 - Українською

Читати книгу - "Оголений нерв"

526
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оголений нерв" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 150
Перейти на сторінку:
жаба, ями не переплигне.

Розділ 5

Іванна вже кілька днів ходила насуплена, як сич на негоду. Насті було прикро через таку поведінку доньки. Складалося враження, що дівчина не дуже радіє поверненню брата додому. З одного боку, її можна зрозуміти: вона молода, хочеться мати хоч мінімальний власний простір, куди можна запросити подружок чи принаймні послухати музику, а не дивитися бабусин телевізор і вимикати світло об одинадцятій вечора, бо бабуня не може спати при світлі. З іншого боку, брат їде додому живий, нехай після поранення, але він приїжджає, а Небесна Сотня вже ніколи не повернеться.

Раніше в одній із кімнат на правах господарки мешкала свекруха, в другій — Настя з чоловіком, а третя була дитячою. Іванна непогано уживалася з братом в одній кімнаті. Все було, як у звичайних дітей: інколи сварки з приводу черги прибирання кімнати, миття посуду та підлоги або навіть поділу робочого стола, який у них був один на двох. Коли Іванна досягла підліткового віку, Настя не раз пропонувала їй подумати про те, щоб перейти до кімнати бабці.

— Не хочу! Не піду! — репетувала дівчина. — Бабуня хропе, як трактор! Вона буде змушувати мене вимикати світло і лягати з курми спати, а я хочу перед сном почитати книгу!

— Ми слухаємо разом музику! — підпрягся Геннадій. — Я Чебурека не відпускаю!

Іванна не піддалася на вмовляння. Зробити небажане, але необхідне переселення змусив випадок. Одного дня у Насті була перша зміна, тож вона пішла з дому, коли діти ще спали, свекруха кілька днів поспіль ночувала на дачі за містом, вдома залишився чоловік, у нього був вихідний. Вранці батько розігрів сніданок і пішов будити дітей. Валерій торкнувся плеча сина, а той аж палає.

— О-о-о! Та ти, друже, захворів? — батько приклав руку до гарячого чола сина. Поміряв температуру. Так і є! — Сьогодні у тебе буде вихідний, — сказав він хлопцеві, — а ти, доню, збирайся швиденько, сніданок на столі.

Валерій викликав лікаря і знову повернувся до дітей.

— Чому валяємося? — спитав він доньку, яка доти не підвелася з ліжка. — Генику, йди снідати, — покликав сина.

— Я не хочу, — прохрипів він.

— Я теж не хочу і сьогодні не піду до школи, — заявила Іванна, натягуючи ковдру до самого підборіддя.

— Та ти теж хвора! — промовив батько, помітивши червоні щоки доньки. Він хотів підійти до неї, щоб подати термометр, але дівчина істерично скрикнула: «Дайте мені спокій! Покличте маму!» Чоловік сказав доньці не вередувати, бо вже не маленька, але дівчина ще більше дратувалася. Він багато разів намагався додзвонитися до дружини, але марно, бо у неї зламався телефон. Стаціонарний телефон у робочому кабінеті теж мовчав, і це не дивно: Настя рідко бувала там, бо корпусів багато і потрібно бути на місцях, щоб керувати процесом роботи.

Врешті-решт, опівдні прийшов дільничний педіатр і спочатку оглянув Геника. Лікар діагностував у нього застуду і виписав рецепти на ліки. Іванна в цей час мовчки замоталася в ковдру, ніби в кокон, та блискала переляканими очицями. Коли лікар зробив спробу до неї наблизитися, вона зарепетувала:

— Не чіпайте мене! Дайте мені спокій! Де мама?!

— Доню, що трапилося? — стривожився батько, бо ніколи не бачив нападів істерики.

— Вийдіть усі з кімнати! Негайно! Зараз же! Геть усі! — кричала дівчина та трусилася всім тілом.

— Добре, заспокойся, — спокійно сказав батько. — Ми з лікарем уже йдемо. Зараз із нами піде Геник. Так, синку?

— Ні, не піде! — заперечив хлопець. — Я сестру не покину. Нехай вередує, може мені роздряпати пику, але я її в такому стані не покину.

— Потрібно викликати психіатра, — порадив лікар Валерію, коли вони вийшли з кімнати. — З дівчинкою не все гаразд.

Тоді вже психанув Валерій і, ледь стримуючи себе, виставив лікаря за двері.

За дверима кімнати чулося, як досі істерично вже не кричить, а плаче донька, обзиваючи брата бовдуром і роблячи заяви, що усім їм на неї начхати, що вона нікому не потрібна і вона хоче негайно бачити маму. Довелося телефонувати керівництву і відпросити з роботи дружину хоч на дві години.

Вдома Настя негайно виконала головну вимогу доньки — звільнила кімнату від сторонніх.

— Замкни двері, — схлипуючи попросила Іванна.

Настя виконала і це прохання, хоча знала, що ніхто сюди не зайде. Іванна вилізла зі свого «кокона», і мати побачила закривавлені штанці доньки.

— І ось, дивись, — дівчина відкинула вбік ковдру і вказала на кров’яну пляму на простирадлі.

— Моя крихітка! — Настя обняла доньку, поцілувала в маківку. — Ти стала дорослою, у тебе почалися місячні, а ти нас так усіх перелякала.

Іванна притислася усім своїм гарячим тілом до матері.

— Мій халат залишився там, — кивнула туди, де біля дверей на стільці висів її одяг. — Як я могла його взяти, коли вони прокинулися раніше за мене? Мені потрібно було вдягтися і пройти до ванної, але вони вперто не хотіли вийти з кімнати. Я хотіла обмотатися ковдрою і підвестися, але ж простирадло теж брудне, — розповідала донька, обнявши матір, — до того ж вони би причепилися з питаннями, чому я так ходжу, а Геник міг взагалі відібрати в мене ковдру. Що б я тоді робила?

— Можна було б лікарю шепнути на вушко, що в тебе почалася менструація.

— Він теж чоловік. Як йому я мала показати оце?

Того ж дня Іванна перенесла свою постіль та речі до кімнати бабуні.

— Мамо, як ти думаєш, — прошепотіла дівчина на вухо матері, — вони ні про що не здогадалися?

— Звісно, ні, — в тон їй тихо відповіла мати, — чоловіки не дуже здогадливі…

Дзвінок у двері сповістив про гостя. Настя відклала картоплину, яку не дочистила, пішла відчиняти.

— Можна? — на порозі з усмішкою та величезним прямокутним тортом стояв Вадим. Не чекаючи дозволу, зайшов у вузький коридор. «З поверненням!» — Настя прочитала шоколадний напис по діагоналі поміж квітів, які прикрашали виріб. — Це мо`лоді, нехай смакують, — пояснив чоловік, передаючи торт Насті.

— Навіщо ти витрачався? Ми стільки всього готуємо, що не поїдять.

— Ось побачиш, нічого не залишиться! Компанія велика, усі молоді, тільки давай їсти! — промовив Вадим жваво, проте Настя добре знала його, тому таки почула нотки суму

1 ... 11 12 13 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголений нерв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголений нерв"