Читати книгу - "У вогні"

Я потрусила головою, щоб прояснити її. Зараз не час будувати неймовірні плани втечі. Я повинна зосередитися на Турі переможців. Забагато людських доль залежить від того, наскільки гарне шоу я влаштую.

Заснула я тільки на світанку — й ось уже Еффі стукає в мої двері. Я натягла на себе перше-ліпше, що трапилося під руку в шухляді, й попленталась у вагон-ресторан. Оскільки весь день ми проведемо у потязі, я не могла зрозуміти, навіщо вставати так рано. Але потім з’ясувалося, що вчорашніх маніпуляцій, проведених наді мною підготовчою командою, досить було тільки для того, щоб доправити мене на вокзал. А сьогодні на мене чекає ще чимало процедур.

— Навіщо все це? Холодно, я все одно буду вдягнена, — нарікала я.

— Тільки не в Окрузі 11, — відповіла Еффі.

Округ 11. Наша перша зупинка. Як би хотілося мені почати з іншого місця! Врешті-решт, це ж домівка Рути. Але такі правила Туру переможців. Зазвичай він стартує в Окрузі 12 і далі пересувається з округу в округ — аж до Округу 1, а потім у Капітолій. Округ-переможець випадає — він лишається наостанок. Оскільки святкування в Окрузі 12 простеньке — зазвичай це лише вечеря для трибутів і святковий мітинг на площі, де ніхто з городян не почувається ні щасливим, ні веселим, — то з ним краще покінчити зразу. Цього ж року, вперше відтоді, як переміг Геймітч, останньою зупинкою Туру буде Округ 12, і представники з Капітолія прибудуть на святкування до нас.

На пораду Гейзел я постаралась насолодитися їжею. Кухарі стовідсотково хотіли мене потішити. Серед інших смаколиків вони приготували мою улюблену тушковану ягнятину з чорносливом. На столі біля тарілки на мене вже чекала склянка апельсинового соку й горнятко гарячого шоколаду. Я наїлася під зав’язку, їжа була бездоганною, але не можу сказати, що я насолодилась. А ще я була роздратована тим, що, крім мене та Еффі, на сніданок більше ніхто не з’явився.

— А де всі? — спитала я.

— Ох, навіть не знаю, де той Геймітч може бути, — відповіла Еффі.

Взагалі-то якраз Геймітча я і не чекала, адже він, мабуть, тільки-но вклався спати.

— Цинна ліг пізно, бо розкладав твої речі в купе-гардеробній. У нього для тебе понад сотня нарядів. Вечірні сукні дуже вишукані. А команда Піти, мабуть, іще спить.

— Хіба його не потрібно готувати? — поцікавилась я.

— Потрібно, але не так, як тебе, — почула я у відповідь.

І що це означає? А означає це, що я весь ранок маю терпіти, як мені висмикують волосся з тіла, а Піта тим часом спокійнісінько собі сопітиме. Я про це якось раніше не замислювалась, але на арені кільком хлопцям таки дозволили залишити волосся на тілі, в той час як дівчаткам — нікому. Як зараз пам’ятаю, як я купала Піту в струмку. Коли змилися бруд і кров, виявилося, що в нього біляве волосся. Тільки обличчя було гладеньким. Ні в кого з хлопців не росли бороди, хоча багато хто був для цього достатньо дорослим. Цікаво, як цього домоглися?

Якщо я почувалася просто знервованою, то моя підготовча команда була в набагато гіршому стані: вони пили багато кави й обмінювались якимись маленькими яскравими пігулками. Наскільки я знаю, вони ніколи не прокидалися раніше опівдня, хіба що трапиться надзвичайна ситуація національного масштабу — наприклад, мої неголені ноги. Я була така щаслива, коли в мене на тілі знову повиростало волосся! Ніби це був знак, що все може повернутися на свої місця... Я провела пальцями по м’яких кучериках на ногах — і віддалась на милість своєї команди. Вінія, Флавій і Октавія ще недосить прокинулися, щоб розводити теревені, як зазвичай, тому я чула, як з фолікул висмикуються волосинки. Потім довелося висидіти у ванні, повній драглистої рідини з гидотним запахом, доки волосся й обличчя намащували різноманітними кремами. Дві наступні ванни, як на мене, були не такі бридкі. Мене общипували, мили, масажували й намащували.

Флавій задер мені підборіддя й зітхнув.

— Е-е-ех, шкода, що Цинна наказав нічого не чіпати.

— Так, ми могли б зробити з тебе цукерочку, — додала Октавія.

— Коли вона подорослішає, — якось суворо промовила Вінія, — йому доведеться нам дозволити.

І що вони збираються зі мною зробити? Надути губи, як у президента Снігоу? Наколоти татуювання мені на грудях? Пофарбувати шкіру начервоно й інкрустувати в неї коштовне каміння? Вирізати на моєму обличчі декоративні малюнки? Зробити мені закручені кігті? Чи котячі вуса? На мешканцях Капітолія бачила я ще й не таке. Невже вони і справді не розуміють, якими диваками здаються нам?

Думка, що я віддана на милість модних примх моєї підготовчої команди, додалася до всіх нещасть, які змагалися за мою увагу: мого понівеченого тіла, нестачі сну, примусового одруження та страху, що я не зможу задовольнити вимоги президента Снігоу. В обід, який Еффі, Цинна, Порція, Геймітч і Піта почали без мене, я була занадто обтяжена важкими думками, щоб розмовляти. Вони ж теревенили про страви та про те, як добре спиться в потязі. Через Тур усі були дуже збуджені. Власне кажучи, всі, окрім Геймітча. Він мучився з похмілля й жував кекси. Я була зовсім не голодна, можливо, через те, що забагато з’їла вранці, а можливо, почувалася занадто нещасною. Я довго ганяла по тарілці фрикадельку в бульйоні, та з’їла всього одну чи дві ложки. Не могла навіть підвести погляд на Піту — мого майбутнього чоловіка, хоч і знала, що в моїх проблемах він не винен.

Мій кепський гумор не лишився поза увагою: мене спробували втягнути в розмову, але я відмахнулася. Потяг зупинився на якійсь станції. Провідник повідомив, що ми не на дозаправку стали, а щось там зіпсувалось і потрібно зробити заміну. Ремонт триватиме приблизно годину. Ця подія мало не вбила Еффі. Вона вихопила розклад і почала вираховувати, як ця затримка невідворотно змінить всеньке наше життя. Аж поки мені не урвався терпець.

— Еффі, всім начхати на ваш розклад! — гаркнула я.

Всі за столом витріщились на мене, навіть Геймітч, якого я, щиро кажучи, вважала