Читати книгу - "Bitches get everything"

Думаю, з того базікання й почалася справжня дружба між нами.

00:00:00:06

…Подаруй мені

Щось на прощання

Або ні

Не даруй

Не даруй

Люблю тебе

Відвикаю

Люблю тебе

Відвисаю… [21]

У стосунків є харктерна властивість – ставати звичкою. Звички бувають шкідливими чи корисними, як от обливання крижаною водою. Але поганих зажди більше. І тримаються вони міцніше. Маскуються під невід'ємну частину особистості. Виводяться психотерапевтом: 25 баксів за годину (по дружбі).

Тим часом справи з моїм малим дедалі більш ускладнювалися. Мені ця конструкція «Кройб – я – Дафліш» здавалася цілком природною: черпати юність із одного чоловіка і живити нею іншого. І навпаки: черпати харизму і потужність, а іншого годувати своїм досвідом. Але таке переставляння саморобної клепсидри малому Дафлішеві явно не подобалося.

Моє життя перевернулося на 180 градусів – це був вибух, темрява скінчилася, цикл чергової ініціації пройдено. Ініціацій у житті ще буде безліч, але кожна з них мусить завершуватися, відкривати тебе зовнішньому й внутрішньому світові. Я жива і наповнена. Я, здається, знаю, кого я чекала двадцять років. І хто чекав двадцять років мене.

Але малий, він страждає. І я страждаю через це. Не так страждаю, як дратуюся. Йому стає страшно, і він хоче піти геть. Відчиняє двері і наштовхується на стіну.

– Замурувала…

– Сам себе замурував.

Так ніби це я змушую його ходити, сидіти, залишатися. Він боїться мене. Страшенно боїться.

Інколи мені здається, що він кардинально відрізняється від інших підлітків. Коли нам добре, я не відчуваю між нами ні інтелектуальної, ні вікової різниці. Хіба що різницю в об'єктивному досвіді. Він розумний, творчий, пробивний, самостійний. (Звучить, як шлюбне оголошення?) Гаразд, ось мінуси: неорганізований, безвідповідальний, інфантильний. Істеричний.

– Я не можу так, не можу! Скажи, що там у тебе сталося!! Що це за двадцять років, про які ти весь час говориш? Мені ще нема двадцяти років…

Навіщо це вам? Може, для того, щоби ви легше збагнули всю подальшу історію?

Що ж, поки ви чекаєте на продовження, – звичайно, із вмонтованими туди флешбеками, – розповім паралельно про один сантехнічний момент. Тут уже ніякого трешу, один лише гедонізм. Моя велетенська кругла ванна стоїть посеред подіуму, що сягає рівня її бортів. У ванну з усіх її боків крізь трубки булькочуть бульбашки. Це наводить на ідеї? Гадаю, навіть будь-яку статечну господиню наводить і заводить. Хоч у дамських журналах про таке й не пишуть. Але точно мають на увазі. Колективне підсвідоме жіноцтва – то страшенна сила. Фактично – СС. У кожній хоч як емансипованій і зайнятій кар'єрою телеведучій, топ-ме-неджерці рекламної агенції, політичній аналітичці чи мажоритарній акціонерці трубопрокатного заводу живе бодай малий тельбух домашньості, маленькі хатні приємності хоч-не-хоч, а шпортаються об нас і підбивають на дію.

Так от, і я взяла та й завела собі звичку лежати в цій купелі, повній аж під стелю піною для чутливої, курва, шкіри, читати Андруховича чи Павича в кайфовому перекладі, відтак відкладати книжку подалі і накривати рушником, потім закидати ноги на подіум і підставлятися якомога щільніше під концентрований потік тих рухливих бульбашок. Орґазм приходить несподівано швидко. Як ви гадаєте – я кінчаю від української мови?…

00:00:00:07

Я довго ходжу поміж м'ясних рядів Житнього ринку. Дивлюся на всі ці відрізані хвости, вирізані язики, печінки, нирки, ребра, смужки сала з кров'ю, смужки м'яса з салом, плями крові на оббитих бляхою прилавках. Масні пальці продавщиць перемацують скривавлене м'ясце, язик мертвої корови лягає на шальки, на язику фломастером хтось написав латинське S чи наше Г, корові то вже байдуже.

Я ходжу поміж м'ясних рядів ринку. Я не вегетаріанка. Я привчаю себе не ригати від того, що бачу. Привчаю свій організм, щоб його не нудило, щоб я могла дати відсіч будь-якому мудилові…

Я хочу в наступному фільмі знімати м'ясо, багато м'яса, на ньому лежатимуть товсті голі жіночі тіла, їх обмацуватимуть криваві пальці. Ну, це так – буде зовсім короткий момент, але щоби знудило в кінотеатрі геть усіх, крім мене.

Я прилаштовуюся за якоюсь жіночкою років тридцяти семи, у вузьких чорних джинсах і шкірянці. Вона пробує сир, я хухаю їй на вухо. Сир їй не подобається. Я його не пробую. Іду за нею далі. Сир у наступної бабці їй подобається.

– Хороший сир? – пильно вдивляюся їй в очі я.

– О, то дайте й дитині попробувати! – каже сусідня до сирної бабця.

Дитина пробує сир. Сир жирний. Прізвище бабки – Упир. Це на її ліцензії зазначено. Ліцензія упиря. Ліцензія упиря з правом продажу сиру.

Жіночка купує сир і йде собі. Не зав'язуйте, каже, я його зразу з'їм. Упир погоджується і не зав'язує.

– І мені такий же шматок, – кажу я.

– О, а я думала, то мама з доцьою, – каже Упир.

А ні, а ні, а ні, – думаю я. Тут-то я вам і не попалася. Ось вам мої аж сім гривень, Упир. Всіляких вам, Упир, благ і торгово-трудового дня вам харошого. Пасіба.

00:00:00:08

Щось мій фільм зовсім не просувається. Ні в зуб ногою, ні в грудь копитом. От уже і МОЛОДІСТЬ майже пройшла. В сенсі фестиваль «Молодість». Хоча гості його – не такі вже й молоді. Взяти хоча би Жерара Жуньо, якого він там року народження? 51-го? А на дівок місцевих он як іще хвацько позирає… Назвав мене, скатіна, odieuse et pretentieuse [22]. Щоправда, відразу ж обачно додав, що якраз це і є, можливо, добре. Ні, це дійсно добре, уточнила я. А, ну так, він, цей найбагатший французький актор-колобок, що обскакав Жерарця Депардье за бабловими показниками, сказав це, після того, як я, прикинувшись франкомовною журналісткою з Києва (ну, люблю підіймати престиж нашої преси, гуманістка я – що не ясно?), спитала: чи не мріє він знятися в наступному фільмі Тріші Торнберґ?

Сам же чувак виявився явно непретензійним: – Уявляєте, якось на церемонії вручення «Оскара» я пішов у туалет, а там… там зі мною поряд… пісяв сам Клінт Іствуд!!! Я сиділа й думала собі, як би я сама реагувала, посцявши в сусідній пісуар із Фон Трієром чи Кі-Дуком. Швидше за все, просто порівняла б розміри наших членів, хоча навряд би я пішла до чоловічого туалету, якби до жіночого не було черги. Жінки засідають по вбиральнях куди довше і це бентежить чоловіків. Хтось із них, пам'ятаю, сказав був: «Міняють прокладки, але