Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Атрею приніс йому глек свіжої джерельної води. Цен- тавр пив, не відриваючись, а напившись, витер бороду і мовив уже трохи спокійніше:
- О, дякую, добра вода! Мені вже ліпше. Послухай-но, Атрею, ти не мусиш годитися виконувати це доручення. Дитинна Царівна залишає остаточне рішення за тобою. Вона нічого тобі не наказує. Я все їй поясню - і вона підшукає когось іншого. Не може бути, щоби вона знала, що ти - малий хлопець. Вона тебе із кимсь переплутала - це єдине можливе пояснення.
- А в чому ж полягає це доручення? - наполягав Атрею.
- Треба знайти ліки для Дитинної Царівни, - відказав старий центавр, - і врятувати Фантазію.
- Як, Царівна хвора? - здивовано запитав Атрею.
І тоді Кайрон заходився розповідати, що трапилося з Дитинною Царівною і про що сповіщають посланці з усіх усюд Фантазії. Атрею все розпитував і розпитував, а цен- тавр відповідав як умів. Це перетворилося на довгу нічну розмову. І чим більше Атрею усвідомлював весь огром* (* громаддя) страхітливого фатуму, який навис над Фантазією, тим більше на його щойно такому відстороненому обличчі вимальовувалося неприховане спантеличення і розгубленість.
- А я про все це, - проговорив він нарешті зненацька поблідлими устами, - навіть і не здогадувався.
Кайрон поважно і стурбовано поглянув на хлопця з-під кошлатих сивих брів.
- Ну ось, тепер ти знаєш, як воно все є, - і, можливо, розумієш, чому я був такий вражений, побачивши тебе. Та все ж Дитинна Царівна назвала саме твоє ім’я. «Йди і розшукай Атрею, - сказала вона. - Запитай, чи погодиться він - заради мене і всій Фантазії - вирушити у ці Великі Пошуки». Ось що вона мені сказала. Не знаю, чому її вибір упав саме на тебе. Можливо, тільки такий малий хлопець, як ти, може виконати це неймовірне завдання. Не знаю, а тому й не можу нічого тобі порадити.
Атрею сидів із похиленою головою і мовчав. Він розумів, що оце якраз йому випадає випробування, яке за складністю в багато-багато разів перевершує полювання. Із ним могли би не впоратись навіть великий мисливець та найкращий слідопит, для нього ж воно було, по суті, непосильним.
- То що? - помовчавши, тихо запитав старий центавр.
- Ти готовий?
Атрею підвів голову і подивився на нього.
- Готовий, - твердо сказав він.
Кайрон повільно кивнув, а тоді зняв золотий амулет і почепив його на шию Атрею.
- Аурин дасть тобі велику владу, - сказав він урочисто, - але тобі не вільно її застосовувати. Бо й Дитинна Царівна ніколи не вдається до своєї влади. Аурин захищатиме і провадитиме тебе, але сам ти не смієш втручатися, хоч що би ти побачив, бо з цієї миті твоя власна воля уже не має жодного значення. Тому ти повинен вирушити в дорогу беззбройним. Ти мусиш беззастережно приймати все, що відбуватиметься. Ти мусиш, не втручаючись, дати діятися добру і злу, гарному й огидному, немудрому і мудрому - вони відтепер для тебе рівні, так само як рівні вони перед Дитинною Царівною. Тобі дозволено лише шукати і запитувати, але ти не маєш права судити. Не забувай цього ніколи, Атрею!
- Аурин! - благоговійно прошепотів Атрею. - Я хочу виявитися гідним Клейнода. Коли мені вирушати?
- Уже, негайно, - відповів Кайрон. - Ніхто не знає, скільки часу потривають твої Великі Пошуки. Можливо, вже навіть зараз вирішальною є кожна година. А тому попрощайся з батьками, братами і сестрами - і в дорогу!
- У мене нікого немає, - відказав Атрею. - Моїх батьків убив буйвол невдовзі після того, як я з’явився на світ.
- Хто ж тебе виховував?
- Усі жінки і чоловіки нашого народу, всі разом. Тому- то й назвали вони мене Атрею, бо в перекладі на Велику Мову це ім’я означає «Син Усіх».
Ніхто краще за Бастіяна не розумів, що це значить. Щоправда, батько Бастіяна, як-не-як, жив. А в Атрею не було ні батька, ні матері. Зате Атрею виховували всі чоловіки і жінки його племені, всі разом. Атрею був Сином Усіх, а в нього, в Бастіяна, по суті, не було нікого; Бастіян був Нічиїм Сином. Однак Бастіян зрадів, що — бодай завдяки цьому — в нього є щось спільне з Атрею, бо в усьому іншому подібності між ними, на жаль, не було: Бастіян не мав ані відваги Атрею, ані його рішучості, та й зовнішність у них була зовсім підмінна. Але тепер і він, Бастіян, зробив перший крок у Великих Пошуках, не знаючи, куди вони його заведуть і чим закінчаться.
- Ну що ж, - вирішив старий центавр. - Тоді краще, щоби ти їхав не попрощавшись. Я залишуся і все їм поясню.
Обличчя Атрею витягнулося і стало ще суворішим.
- Де я повинен розпочати Великі Пошуки? - запитав
він.
- Усюди і ніде, - відповів Кайрон. - Починаючи з цієї миті ти - сам. Відтепер ніхто не може тобі радити, що і як робити. І так буде аж до завершення Великих Пошуків. Хай би чим вони закінчилися.
Атрею кивнув.
- Прощавай, Кайроне!
- Бувай здоров. Атрею. І - щасти тобі!
Юнак повернувся і вже збирався вийти з шатра, та цен- тавр його окликнув. Коли вони стали один перед одним, центавр поклав обидві свої руки на плечі Атрею, подивився на нього сповненим поваги поглядом, усміхнувся і повільно промовив:
- Здається, я починаю розуміти, чому вибір Дитинної Царівни впав саме на тебе, Атрею.
Хлопець злегка нахилив голову, а тоді швидко вийшов.
Надворі, перед шатром, стояв Артакс, його огир, - весь у яблуках, невеличкий, наче дикий кінь, з короткими коренастими ногами. Проте це був найпрудкіший і найвитрива- ліший скакун, найкращий з-поміж усіх тутешніх коней. Артакс був усе ще осідланий і в збруї - таким його залишив Атрею, повернувшись із полювання.
- Артаксе, - прошепотів Атрею і поплескав коня по шиї. - Ми мусимо вирушати. Нас чекає далека, дуже далека дорога. Ніхто не знає, коли ми повернемось і чи повернемось взагалі.
Кінь кивнув йому і тихенько форкнув.
- Гаразд, пане, - мовив Артакс. - Але що буде з твоїм полюванням?
- Нас чекає незрівнянно більше і важливіше полювання, - відказав Атрею і застрибнув у сідло.
- Стій-но, пане! форкнув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.