Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До Моря Трав іще не дійшла звістка про хворобу Дитинної Царівни та про лиху долю, яка поставила під загрозу існування Фантазії. Давно вже жоден мандрівець не проїздив повз шатра зеленошкірів. До того ж, цьогоріч трава виросла соковитіша, ніж будь-коли досі, дні стояли погідні, а ночі - зоряні. Здавалося, все гаразд.
Та одного дня поміж шатрами з’явився сивоволосий і сивобородий старий чорний центавр. Його шкіра блищала від поту, він здавався смертельно виснаженим, а його втомлене обличчя було худе і змарніле. На голові центавр мав химерний капелюх, сплетений з очерету, а на шиї - ланцюжок, на якому висів великий золотий амулет. Отже, це був Кайрон.
Він зупинився посеред майдану, зусібіч оточеного шатрами, - власне там, де збиралися на ради старійшини і де у святкові дні травини танцювали і співали стародавніх пісень. Центавр якийсь час чекав, роззираючись довкола, однак на майдані збиралися самі лише старі-престарі жінки і чоловіки та геть уже малі діти. Усі вони зацікавлено витріщалися на нього. Кайрон нетерпляче вдарив підковами.
- А де ваші мисливці - чоловіки і жінки? - запитав він, а тоді скинув капелюх і стер рукою піт із чола.
Якась сивоволоса жінка з немовлям на руках відповіла:
- Усі на полюванні. Повернуться допіру за три або чотири дні.
- Атрею теж із ними?
- Так, чужинцю, але звідки ти його знаєш?
- Я його не знаю. Пошліть по нього!
- Чужинцю, - відповів якийсь старезний чоловік, який опирався на милиці, - він не буде в захваті від того, що ти по нього посилаєш, бо сьогодні - його полювання. Воно почнеться із заходом сонця. Ти знаєш, що це означає?
Кайрон трусонув гривою і знову тупнув копитом.
- Не знаю, але це не має значення, бо тепер йому належить зробити щось надзвичайно важливе. Ви ж бо знаєте, що за знак у мене на грудях? Отож, пошліть по нього!
- Ми бачимо Клейнод, - сказало якесь дівча, - це значить, що ти прийшов від Дитинної Царівни. Але хто ти?
- Я називаюся Кайрон, - пробурчав центавр, - лікар Кайрон, якщо це вам про щось каже.
Якась згорблена жінка протиснулася наперед і вигукнула:
- Так, це правда. Я впізнала його. Я вже колись його бачила. Тоді він був іще молодий. Це найславетніший і найбільший цілитель в усій Фантазії!
Центавр кивнув їй.
- Дякую тобі, жінко, - сказав він. - А тепер, сподіваюся, хтось із вас буде такий ласкавий і приведе нарешті сюди того Атрею. Справа пильна. На карту поставлено життя Дитинної Царівни.
- Я це зроблю! - вигукнула маленька дівчинка п’яти- шести років.
Вона побігла, а вже через декілька секунд її можна було побачити між шатрами: вона мчала учвал на неосідланому огирі.
- Ну, нарешті, - пробурчав Кайрон, а тоді йому підламалися ноги - і він у знемозі повалився на землю.
Опритомнівши, Кайрон спершу не міг втямити, де він, бо навкруги було темно, хоч в око стрель. Поступово він став розрізняти, що лежить у просторому шатрі на м’якому хутрі. Здавалося, була ніч, крізь шпарку в завісі пробивалися колихкі відблиски вогнища.
- О, пресвятий* (* Дивний термін, як для країни, де відсутнє християнство) цвяху підкови! - пробурмотів він, намагаючись підвестися. - Як довго я вже тут лежу?
Всередину зазирнула чиясь голова, тоді зникла, і чийсь голос промовив:
- Здається, він не спить.
Потім завіса шатра відхилилась - і ввійшов якийсь (либонь десятилітній) хлопчина. На ньому були довгі штани і взуття зі сиром’ятної буйволячої шкіри. Торс його був оголений, та з плеча аж до долівки спадав пурпурово-червоний плащ, вочевидь, зітканий з буйволячої вовни. Його довге синьо-чорне волосся на потилиці було зібране і зв’язане шкіряними шворками. На оливково-зеленій шкірі чола і щік біліли кілька нескладних візерунків, намальованих якоюсь фарбою. Темні очі гнівно зблиснули на прибулого, та, за винятком цього, риси лиця хлопчини залишалися незворушними.
- Чого ти від мене хочеш, чужинцю? - запитав він. - Чому ти прийшов до мого шатра? І чому забрав у мене моє полювання? Якби я сьогодні вбив великого буйвола - а моя стріла вже лежала на тятиві, коли мене покликали до тебе,
- завтра мене оголосили б мисливцем. А тепер я повинен чекати ще цілий рік. Чому?
Старий центавр ошелешено на нього поглянув.
- Чи твої слова мали би означати, що ти і є той Атрею?
- промовив він нарешті.
- Так, чужинцю.
- А може, серед вас є ще хтось із таким іменем - дорослий чоловік, досвідчений мисливець?
- Ні, Атрею - це тільки я, і ніхто інший.
Старий Кайрон опустився на своє ложе і хрипко прошепотів:
- Дітвак! Хлопчисько! Воістину, рішення Дитинної Царівни незбагненні.
Атрею мовчки і незворушно чекав.
- Пробач мені, Атрею, - сказав Кайрон, насилу стримуючи хвилювання, - я не хотів тебе образити, але все це для мене надто несподівано. Щиро кажучи, я вражений! Просто не знаю, що й думати! Я дійсно сумніваюся, чи Дитинна Царівна справді усвідомлювала, що робить, обираючи на героя дитину, тобто тебе. Та це ж чистісіньке божевілля! Якщо вона зробила це свідомо і навмисно, тоді... Тоді...
І кентавр щосили трусонув головою, а тоді мало не крикнув:
- О, ні! Ні! Якби ж то я тільки знав, до кого вона мене посилає, я просто відмовився би переказати тобі її доручення. Відмовився б - та й годі!
- Яке доручення? - запитав Атрею.
- Це просто шаленство якесь! - вигукнув Кайрон, весь у полоні найгірших передчуттів. - Навіть для великого і досвідченого героя це могло б виявитися непосильним завданням, а для тебе... Вона ж посилає тебе в невідоме, на пошуки того, чого ще ніхто не знає. Ніхто не зможе тобі допомогти, ніхто не зможе тобі порадити, ніхто не здатний передбачити, з чим ти зустрінешся і що тебе спіткає. Але при цьому ти мусиш прийняти рішення негайно, цієї ж миті, не сходячи з місця. Ти повинен сказати, чи згоден виконати це доручення, чи ні. Не можна гаяти ні хвилини. Десять днів і десять ночей я мчав - майже без перепочинку,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.