Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Володар Світла 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Світла"

313
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володар Світла" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 81
Перейти на сторінку:
вони бажаний транспорт і того ж вечора рушили водою на південь, де Дива впадає в могутню Ведру, а звідти попливли й до кінцевої мети подорожі — хайпурських причалів.

Плинучи за течією, Сем дослухався до річкових звуків. Він стояв на темній палубі, поклавши руки на поруччя. Вдивлявся у води, де здіймалися й опускались яскраві небеса, де тіснили одна одну зорі. Тут ніч звідкись неподалік заговорила до нього голосом Ратрі:

— Ти вже мандрував цим шляхом, Татхаґато.

— І не раз.

— Дивині хвилі й брижі під зорями — то щось прекрасне.

— Істинно так.

— Ми прямуємо до Хайпура, до Палацу Ками. Що робитимеш, коли туди дістанемось?

— Присвячу трохи часу медитації, богине.

— Над чим медитуватимеш?

— Над моїми минулими життями й помилками кожного з них. Мушу переглянути тактику — і власну, і ворожу.

— Яма вважає, що Злота Хмара тебе змінила.

— Можливо.

— Він гадає, ніби вона тебе пом’якшила, послабила. Ти завжди вдавав із себе містика, але тепер, думає він, ти ним і справді став — собі на погибель, нам на погибель.

Він струснув головою та розвернувся. Але її не побачив. Чи вона там, невидима, чи пішла? Заговорив тихо й монотонно:

— Я вирву ці зорі з небес і жбурну їх богам у лице, якщо буде треба. Я блюзнитиму в кожнім Храмі по всій землі. Я забиратиму життя, як рибалка бере рибу неводом, якщо буде треба. Я знову піднімуся до Міста Небесного, хай навіть кожна сходинка буде вогнем чи голим мечем, а шлях вартуватимуть тигри. Одного дня виглянуть боги з Небес і побачать мене на сходах, як я несу їм подарунок, що його вони найбільше страшаться. Того дня почнеться нова юга[46]. Тоді підсумував:

— Але спершу мушу трохи помедитувати.

Знову відвернувшись, він задивився на води.

Метеор пропалив собі шлях у небі. Корабель рухався. Навколо зітхала ніч.

Сем дивився вперед і згадував.

Розділ другий

Приїхав якось один дрібний раджа одного дрібного князівства зі своїм почтом до Магартхи, міста, знаного як Брама Півдня й Світанкова столиця, щоб справити собі нове тіло. Було це в дні, коли впалу в багно нитку долі ще можна було підхопити, коли боги ще не були такими формалістами, коли демонів усе ще тримала в’язниця, а ворота Міста Небесного інколи відчинялися й людям. Це оповідка про те, як князь поглумився з однорукого приймача пожертв перед Храмом і накликав своєю зухвалістю неласку Небес...

Мало сущих перероджується поміж людей; численніші ті, хто перероджується деінде.

«Анґуттаранікая»[47] (1,35)

В’їжджаючи у Світанкову столицю серед пообіддя, князь рухався верхи на білій кобилі широким проспектом Сур’ї, позаду — сотня челяді, ліворуч — радник Стрейк; князева шаблюка була за широким поясом, а дещиця його скарбів — на в’ючних конях.

На тюрбани спадала спека, омивала їх і відбивалася від дороги.

Назустріч неквапно проїхала колісниця, погонич якої покосився на стяг, що його ніс старший челядник; при вході до свого павільйону стояла, вивчаючи потік подорожніх, куртизанка; слідком за кіньми бігла, гавкаючи, зграя вуличних собак.

Князь був високий, вуса мав димчасті. Темні, мов кава, руки були помережані набряклими тугими жилами. Але постава його була пряма, а очі — ніби в старого птаха, іскристі та ясні.

Попереду зібрався натовп охочих повитріщатися на процесію. На конях їздили лише ті, кому це було по грошах, а таких багатіїв було мало. Найчастіше сідлали буреплазів — лускатих і зубатих створінь непевного походження зі зміястою шиєю, коротким життям і лютим темпераментом; коні в останніх поколіннях чомусь плодилися дедалі гірше.

Князь просувався Світанковою столицею, витріщаки — витріщалися.

З названого на честь сонця проспекту звернули на вужчу вулицю. Вони проминали низькі торгові будівлі, великі крамниці великих купців, банки, Храми, готелі й борделі. Їхали-їхали, аж доки дісталися межі ділового кварталу, де був гідний князів заїзд Гокани Найгостелюбнішого. Спинили коней при брамі, бо ж сам Гокана стояв іззовні, убраний по-простому, по-модному опасистий, з усмішкою на вустах, бажаючи особисто завести білу кобилу всередину.

— Ласкаво прошу, владарю Сіддгартхо! — гучно виголосив він, щоб усі, хто міг це чути, знали, що за гість до нього завітав. — Ласкаво прошу до сеї пресолов’їної місцини[48], до напахчених садів і мармурових покоїв цього скромного закладу! І вершників твоїх ласкаво прошу, що вони чимало з тобою проскакали й, поза сумнівом, прагнуть вишукано перекусити й гідно відпочити не менше, ніж ти сам. Усередині знайдете ви все, що вам до вподоби, переконаний я, як уже знаходили безліч разів у минулому, коли зупинялися в цих покоях разом з іншими високородними пожильцями й шляхетними відвідувачами, надто численними, щоб згадати всіх, такими як...

— І тобі добридень, Гокано! — обірвав його князь, бо довго слухати господаря було ризиковано: промови його завжди могли линути без кінця, наче річки, а день же був спекотний. — Швидше впусти нас у свої стіни, де, окрім інших вигод, надто численних, щоб згадати всі, ще й прохолодно.

Гокана жваво закивав і, узявши кобилу за вуздечку, провів її крізь браму у двір; там він притримав князеві стремено, поки той спішувався, відтак передав коней під опіку стайничим і відправив хлоп’я прибрати вулицю перед брамою, де гості перед цим чекали.

У заїзді подорожніх омили слуги, поливши їм на плечі воду в мармуровій купальні. Тоді вони понамащували свої тіла за звичаєм воїнської касти, вдяглися у свіже вбрання та перейшли до їдальні.

Обід тривав до вечора, аж доки воїни згубили лік кількості перемін. Праворуч від князя, який сидів у голові довгого низького дощатого стола, плели складний танцювальний узір три танцівниці, клацаючи крихітними цимбалами на пальцях і змінюючи вирази обличчя в потрібну мить; акомпанувало їм четверо музик за завісою, граючи традиційні на цю пору доби мелодії. За скатертину правив розкішний гобелен, де синім, коричневим, жовтим, червоним і зеленим вишиті були численні мисливські та бойові сцени: вершники на буреплазах і конях списами й луками відбивалися від нападів пернатої панди, вогнекогута й рослини-велителя, у стручках якої замість бобів — коштовності; зелені мавпи боролися на верхівках дерев; птах Ґаруда[49], схопивши в пазури небесного демона, бив його дзьобом і крилами; із морських глибин виповзало військо рогатих риб, затиснувши в зімкнених плавцях рожеві коралові гостряки, а дорогу на суходіл перетинали їм люди в туніках і шоломах зі штихами й смолоскипами.

Князь майже не

1 ... 11 12 13 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Світла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Світла"