Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Степовий пірат 📚 - Українською

Читати книгу - "Степовий пірат"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Степовий пірат" автора Станіслав Лубєнський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 47
Перейти на сторінку:
рекордсменкою була проте братова анархіста Варвара Петрівна — начебто в добрій формі аж до самої смерті, вона прожила сто дев’ять років. Народжена 1866 року, вона бачила Нестора Івановича ще прекрасним немовлям. Вона з’явилась на світ, коли селяни в Російській Імперії щойно п’ять років тішилися скасуванням кріпацтва, а Джессі Джеймс тероризував Дикий Захід. Померла в 1975-му, коли англійська публіка дивилася перший концерт Sex Pistols, а двійко друзів із середньої школи — Пол Аллен і Білл Ґейтс — заснували фірму Microsoft Corporation.

«Бабця Вара» лежить у місці, яке відвідує кожен, хто потрапив до Гуляйполя невипадково. Неподалік від хреста пам’яті жертв голодомору на невеликому пагорбі стоять бляшані недолугі пам’ятнички з вицвілими фотографіями. Родина Махнів. Варвара Петрівна лежить у першому ряду. На нагробній фотографії, зробленій уже на схилі життя, вона лагідно всміхається. Поруч спочиває її єдиний, навіки молодий і красивий чоловік Омелян. Він і Карпо, який лежить дещо позаду, загинули тому, що були братами Нестора Івановича. Часи були такі: того, хто сам не кидався у вир подій, течія все одно несла за собою. «У деякі епохи намір жити спокійно перетворюється на підривну програму», — писав у «Роздумах про громадянську війну» Павел Ясєніца.

У вир революції поринули слідом за Нестором два його брати Савелій і Григорій, а також син Карпа Михайло. Всі троє загинули під час громадянської війни, воюючи в махновських шерегах. Певно, єдиний тут безіменний нагробок належить Савелію. Григорій похований на березі ріки Синюхи. Михайло натомість лежить поруч із батьком. Позаду, трохи несміливо, внук Карпа, фабричний робітник і невтомний хроніст роду — Віктор Яланський. А під здичілою вишнею, на почесному місці, спочивають батьки п’ятьох братів — Іван Родіонович і Євдокія Матвіївна. Батько пішов раніше й уникнув трагедії поховання власних дітей. Матір пережила всіх синів за винятком головного винуватця родинних нещасть. Він спочиває далеко від рідних країв, на більш доглянутому, відвідуваному й відомому цвинтарі Пер-Лашез.


1

На Заході Перша світова війна точилася у віддалених на кількадесят метрів одні від одних окопах. Ставились експерименти із застосуванням нових видів зброї. Солдатів убивали ворожі кулі, бойові гази та спалахи епідемій. На Україні велетенські безлісні простори змушували до досить традиційного способу ведення боротьби. Окопи, насипи, загородження не мають тут великого сенсу. Англійський винахід — танки — це наразі повільні бляшанки, які до того ж постійно виходять із ладу. Аероплани служать здебільшого для розвідки, за виглядом і руйнівною силою їм ще далеко до літаків, які перетворюватимуть на пил цілі міста. У степу і далі незамінною залишається кавалерія.

Окрім «червоних» і «білих», третьою силою у громадянській війні на Україні є селянські партизани, названі, щоби триматись колористичних метафор, «зеленими». Найчастіше вони безідейні і воюють, захищаючи власні інтереси. Це останній випадок, коли, як за козацьких часів, у степу може успішно діяти партизанська армія. Тут перевагу дає мобільність. Вершник на коні, хоч і не може сховатись на майже безлісній рівнині, є власне невловимим. Складно захопити його зненацька, бо вправне око побачить хмари куряви, здійняті кінськими копитами ще до того, як загін з’явиться на горизонті. Нащадки козаків, що стали нині селянами, впевнено почуваються у степу. Вони здатні збити зі сліду переслідувачів, сховатися, замаскувати зброю, а також терпляче вистежувати і зненацька нападати на ворога, коли він нічого не підозрює.

Отже, насамперед — легкість пересування, крім того — спритність. Партизанам доводиться хитрістю компенсувати брак набоїв та вишколу. Вони використовують різні прийоми, ставлять пастки, шукають способів зрівняти шанси. Прикладом народного генія є тачанка, тобто звичайний селянський віз, на який встановлено кулемет. Зброя мобільна й убивча. «Поповская, заседательская ординарнейшая бричка по капризу гражданской распри вошла в случай, сделалась грозным и подвижным боевым средством, создала новую стратегию и новую тактику, исказила привычное лицо войны, родила героев и гениев от тачанки. (…) Рубить эту армию трудно, выловить — немыслимо. Пулемет, закопанный под скирдой, тачанка, отведенная в крестьянскую клуню, — они перестают быть боевыми единицами. Эти схоронившиеся точки, предполагаемые, но не ощутимые слагаемые, дают в сумме строение недавнего украинского села — свирепого, мятежного и корыстолюбивого», — нахвалює її переваги в оповіданні «Вчення про тачанку» Ісаак Бабель. Більшовицькі командири також оцінили дієвість і простоту грізного винаходу, що неабияк дошкуляє польській армії у 1920 році.


2

Як пише у книзі «Махно» Володимир Савченко, перша тачанка з’явилась у Гуляйполі влітку 1918 року. Малий партизанський загін, створений наприкінці липня на горищі хати Микити Лютого, озброївся завдяки грошам, вкраденим у банку. Невідомо, кому спало на думку куплений за чотири тисячі карбованців кулемет системи Maxim встановити на трофейний тарантас. Бричка і чотири запряжені в неї коні були трофеєм, здобутим під час нападу на німецьке поселення. Заможні поселенці часто чинили запеклий опір партизанам, що кружляли степом, їх не цікавили революційні гасла, багато поселень співпрацювало з окупаційними німецькими військами і брало участь у каральних операціях у селах, де діяли революціонери. За таку діяльність була покарана колонія Красний Кут, перетворена повстанцями на згарище. Жінок і дітей вигнали, чоловіків розстріляли. Махно через роки виправдовувався: «... інакше вчинити ми не могли. Ми не могли залишити її неторкнутою».

Наприкінці вересня, за спогадами Олексія Чубенка, партизани почуваються вже достатньо сильними, щоб атакувати Гуляйполе, яке захищають австрійці. Загін Махна налічує кількадесят осіб, і акція проводиться зненацька, в стилі, характерному для пізніших операцій махновського війська. Момент особливо сприятливий, бо в селі якраз перебуває лише половина австрійського гарнізону.

Це базарний день, і з околиць на торгівлю з’їжджаються сотні возів. Серед продавців є також партизани, що під картоплею й капустою ховають гвинтівки. В хатах чоловіки лише чекають на сигнал, аби застосувати таємно передану їм зброю. Брички зупиняються у найважливіших місцях Гуляйполя, і коли всі на місцях, церковний староста починає бити у дзвони. Лунає коротка стрілянина, бо австрійці вже за мить розуміють, що ситуація безнадійна. Як стверджує Чубенко, здаючись, вони кричать: «Ура Махнові!».

Натхненні легкою перемогою, селяни прямують на гуляйпільську пошту, щоб надіслати телеграму: «Усім, усім, усім! Районний Гуляй-Пільський Ревком інформує про зайняття повстанцями Гуляй-Поля, де відновлюється радянська влада. Оголошуємо загальне повстання робітників і селян проти душителів і катів української

1 ... 11 12 13 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Степовий пірат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Степовий пірат"