Книги Українською Мовою » 💙 Дім, Сім'я » Антипедагогічна поема 📚 - Українською

Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

861
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антипедагогічна поема" автора Люба Клименко. Жанр книги: 💙 Дім, Сім'я / 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 34
Перейти на сторінку:
знайдуть трупом.

Однак ні вмерти, а ні заснути їй не вдалося.

Вона кашляла так, що, здавалося, її трахеї і бронхи вилазили назовні й розвішувалися на стінах спальні, а легені відривалися маленькими червоними шматочками і наліплювалися на меблі. У грудях горів пекельний вогонь.

На ранок Аврора мала жалюгідний вигляд. Однак вона примусила себе злізти з ліжка, прийняти душ і поповзти на роботу. Адже в неї сьогодні були одинадцяті і дванадцяті класи, яких панічно боявся Євген Євгенович, так що замінити її не було ким.

Наковтавшись ліків, вона розпухла, запливла і так вела свої уроки.

Спершу були алгебра і геометрія в 12-А класі. Аврора душилася від кашлю і злості до Ксюші, яка, наче нічого й не сталося, сиділа собі, як квітка, за партою, виставивши довгі ноги.

«Ти тільки подиви! З неї як з гуся вода! От стерва! Заразила мене, а самій хоч би що!».

Юра дивився на Аврору Чингізівну співчутливо. В його очах було стільки розуміння!

Між уроками він зайшов до неї в підсобку. Цього разу вона його не вигнала.

— Я вмію зупиняти напад кашлю спеціальним методом, — запропонував він їй свої послуги, однак вона, не перестаючи кашляти, замахала руками.

Напад не припинявся. Аврора Чингізівна відчувала, що зараз її виверне шиворот-навиворіт. І тоді вона закивала: мовляв, добре, застосовуй свою методику!

Юра підійшов до неї — такий великий, сильний, надійний. Такий, про яких завжди мріють жінки. Це була та порода чоловіків, за якими наче за кам’яною стіною. Він підійшов до неї, обійняв і пригорнув її — маленьку, безпорадну — до серця, поклавши великі теплі руки їй на спину. Він справді знайшов якусь точку й натиснув на неї, після чого Аврора, здригнувшись кілька разів, затихла.

Вони ще мить постояли разом: вона — насолоджуючись його теплом, а він — насолоджуючись їхньою близькістю.

Юра легенько вкусив Аврору за кінчик вуха.

Аврорі стало так добре, як від солодкого гріха.

«Ні за що!» — вигукнула вона подумки і, схопивши зі стіни циркуль, направила його на Юру.

Юра всміхнувся, забрав з її рук циркуль і, розвівши ноги (природно, циркулю, а не Аврорі), зламав його.

«Мій улюблений циркуль!» — жалібно застогнала подумки Аврора.

Юра спокійно вийшов із підсобки.

А Аврора подумала: «В принципі, вісім років різниці — це не так уже й багато! Буває й більше…».

* * *

Після 12-го класу був шостий.

— Де Коля Кузьменко? — поцікавилась Аврора Чингізівна. — Його вже тиждень немає в школі.

— У лікарні. В нього знайшли свинячий грип! — дзвінко відповіла відмінниця.

Аврора мало не вдавилася від кашлю.

— А де він його підчепив?

— У них на квартирі жили нелегальні афганці, здається, від них.

Аврора Чингізівна намагалася опанувати напад кашлю.

— А які симптоми свинячого грипу?

— Та ось такий кашель, як у вас.

— Кого ще немає в класі?

— Тільки Саші, Діми, Жори, Жені і Люди.

Аврора глянула на клас і побачила, що цілий правий куток був «лисий» — усі, хто сидів навколо Колі, були відсутні.

«От, блін! Це ж і я від нього заразилася!» — подумала Аврора Чингізівна і зрозуміла, що їй капець.

У кінці робочого дня вона, переступивши через свою гордість, попросила Євгена Євгеновича замінити її, тим більше, що в четвер і п’ятницю в неї були тільки середні класи.

Взявши понівечений циркуль з собою, вона попленталася додому.

* * *

Вдома, коли всі ліки перестали на неї діяти, вона зрозуміла, що бути старою дівкою, з одного боку, дуже добре: ніхто тебе не бачить у такому жалюгідному вигляді, не докучає тобі своїми проблемами і не давить на психіку. З іншого боку, в цьому є й свої мінуси: адже, в прямому сенсі слова, «нема кому склянку води подати».

Якраз задля останнього вона вирішила покликати сусідку Марусю, медсестру хірургічного відділення військового госпіталю.

Маруся мала загрозливий вигляд: на зріст під метр дев’яносто, з шафоподібною фігурою і грубим голосом. При цьому вона мала ще й жахливий характер. Маруся могла запросто «послати» головного лікаря госпіталю при всьому колективі. Але за це їй ніколи нічого не було, бо тільки вона могла перекласти хворого будь-якої ваги з носилок на ліжко як пушинку, так що той не встигав навіть скривитися. Крім того, вона безболісно робила уколи й перев’язки, безпомилково втрапляла в будь-яку блукаючу вену, а до того ж була масажисткою від Бога. Словом, на неї молилися всі пацієнти.

Маруся любила Аврору, а Аврора — Марусю. Напевно, ніхто не міг би здогадатися про причину взаємної симпатії. Щодо Аврори все ясно: просто Маруся вміла робити те, про що так мріяла Аврора — говорити в очі людям усе, що хочеться сказати. А Маруся… А Маруся, по суті, була великим собакою, який уміє вірно служити людині, до котрої прикипів серцем.

Аврора набрала Марусин мобільний, бо на домашній та не відгукувалася:

1 ... 11 12 13 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антипедагогічна поема», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антипедагогічна поема"