Читати книгу - "Царський пояс"

гордовито каже: – Мій батечко – бог найбільшої річки Борисфен. Я його улюблена донька. Сказала і зашарілась. Покохала вона Зевса відразу і всім серцем. О соловію, пташко крихітна! Дай мені божественного співу свого про кохання двох розказати. Забув Зевс про гору Олімпійську і про справи усякі важливі. Кохається з царівною та у синіх водах Борисфена купається. Тепер не до правління йому. Тут співець перевів подих. Побринчав трохи і сильно скрикнув: Таргітаю, сине могутнього бога і дочки річки великої! Ти є прадідом усім нам. Народив єси старшого Ліпоксая, середульшого Арпоксая і мізинчика Колонсая. А вони перші царі землі цеї. О, Скіфіє! Розпростерлась, ненько, від моря до лісів диких, у яких людожери люті у шкурах звіриних никають. Сягаєш одним крилом річки Істри, що назветься Дунаєм, а другим торкаєшся моря Меотіди, которе Азовським назвуть.

Раптом скіфи повскакували на ноги. Синхронно штурхали кулаками в зоряне небо і хором скандували:

– Гу-ра! Гу-ра! Сла-ва Скі-фії! Гу-ра! Сла-ва Скі-фії!

Викричавшись, шумно опустились на землю. Згадали про насіння. Лузали його, а шкаралупки випльовували у траву. Соловей урочисто і високо затяг:

Довгі й неозорі для птаха, що літає, границі твої, Скіфіє. Двадцять днів у путі вершник мчить від краю до краю. Стільки ж від моря Гостинного і до лісів диких. Геродот, що є греком, край наш прямокутником назве. Міцний і непорушний квадрат оцей єсть і сколот у ньому господар. Високо сколот над золотом стоїть і усіма речами земними, що гниють, іржавіють, псуються і злодій під які підкопується. Слава Скіфії на всі віки! Скіфія ніколи не перейде!

Скіфи дружно повскакували. Вовк, Кіт і Миша разом з усіма одержимо скандували:

– Гу-ра! Гу-ра! Ско-ло-ти не ра-би! Ско-ло-ти віль-ні!

Хто украв царський пояс?

Мишко засинав, коли хтось просунув голову в намет і стиха запитав:

– Євстахію, не спите? Є важлива розмова.

Батько намацав капці, сунув у них ноги, відкинув полог і вислизнув надвір.

Пізній гість про щось збуджено, але тихо розказував. Сон від Мишка миттєво втік. Хлопчик підкрався і припав вухом до пологу.

– Невже ніхто не бачив? – сумнівався батько.

– Еее, злодій вибрав слушний час. Тоді, коли всі слухали Солов’я, він проник у шатро Скіла. Хтось із вояків, звичайно. Бо тільки вони мають право входити у білий намет. Ой, яка для нашого племені прикрість. Адже трисвітлий владика ось-ось затвердить високим наказом нашого нового вождя. І треба ж – царський пояс зник.

– Викрадення царського пояса матиме серйозні наслідки, – погодився батько. – Вождем племені кривавих цар затвердить лише того, хто царський пояс здобув під час змагання.

– Ото ж то. Ай-я-яй. Що буде з нами? – бідкався нічний гість.

Мама застогнала уві сні. Мишко кинувся назад, до свого спального місця.

«Хтось украв царський пояс. Хто? Без пояса Скіл – не справжній вождь», – міркував хлопчик, засинаючи.

Глава третя
Як Страховидло відлупцювало ряджену дітвору

У наметове містечко прибули грецькі купці.

Ряджена ватага завмерла обабіч дороги, пропускаючи вервечку запилених возів зі скрипучими колесами. Нарешті з ватагою порівнявся останній віз. На ньому хиталася сплетена з лози будка. Ведмідь заклав у рот два пальці й свиснув. Хлопчики, мов рій мух, обліпила останнього воза. Ведмідь учепився пухкими рученятами за дошки, підтягнувся і зник усередині будки.

Невдовзі монотонний шум містечка розітнув пронизливий дитячий крик. У пилюгу звалився отаман ватаги.

– А-а-а-а! – волав Ведмідь і дико водив круглими від жаху очима.

Запинало майнуло догори. З темного отвору висунулася пелехата бестія. Вона шкірила криві рідкі зуби і теліпала білими очиськами, що висіли на щоках. Дітлахи завмерли. Раптом із будки вилетів рій кулаків у чорних боксерських рукавицях. Хлопчики з жахом проводжали їхній лет поглядом. Ось кулаки злетіли догори, тримаючись на тоненьких скручених у спіраль цівках, потім круто спустилися й полетіли у їхній бік. Дітлахи з верескливим криком кинулися врозтіч. Але кулаки їх наздоганяли і гамселили. Найбільше тумаків дісталося Ведмедю. З будки лунала брутальна лайка:

– Лайно собаче! Щоб тебе корова ратицею дзизнула, щоб ти на їжака наступив і вколовся, злодюго паршивий!

Ведмідь невтішно ревів. Вантажівка покотилася до торжка.

Оговтавшись, хлопчики оточили засмученого хлопчину.

– Що то було?

– Не знаю. Воно величезне і страшне. Якби не зіскочив із воза, то голову б мені відкусило, – жалівся Ведмідь, витираючи сльози.

– Ой, хлопці, боюся, – тремтів Заєць. – Хай мене береже Папай від лихого.

Малий накинув на голову каптур із довгими вушками.

– Страховидло у нашому містечку. Від нього багатьом буде лихо, – розважливо мовив Кіт. – Нумо за ним, няв, няв. Побачимо, який він із себе. Тільки обережно.

– У-у-у-у. Ходімо. Відразу дамо сигнал стражникам. Вони знесуть йому макітру з пліч, – рикнув Вовк.

Він єдиний у ватазі зберігав спокій. Щоправда, очі в нього жаринами горіли.

Хлопчики, озираючись, обережно посунули за грецькою валкою. Заєць і Миша пленталися останніми, наступаючи на п’яти Ведмедю, який теж відставав.

Скрипучі колеса, нарешті, стихли – вози зупинилися. З коней зіскочили охоронці