Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дзеркальце, моє дзеркальце 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркальце, моє дзеркальце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дзеркальце, моє дзеркальце" автора Кара Делевінь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 78
Перейти на сторінку:
якої неможливо втекти, адже в ній б’ється моє серце, дебела, остогидла в’язниця, ненависна та водночас необхідна.

А потім щось змусило мене припинити їсти.

Одного дня з дзеркал у шкільній роздягальні на мене поглянуло моє відображення. Викривившись під дивним кутом, воно стало невпізнаваним, там була незнайома людина. Людина, яку я ненавиджу і зневажаю, людина, до якої відчуваю жалість.

Протягом наступного року всі мої зусилля були спрямовані на те, щоб стати невидимкою, на те, щоб витесати з цієї людини майже ніщо, на те, щоб хай не блювати, але майже не їсти. Обжерливість була для малечі, для малої дитини, яка нічого не контролює. Відмова від їжі була для нової людини, для тієї, яка тримала геть усе під контролем, і в мене не було жодних сумнівів, що вони помітять, і вони таки помітили. Але сказали тільки, що тепер я маю набагато кращий вигляд. Навіть коли мої стегна стирчали так, що, здавалося, от-от проріжуть шкіру, навіть коли мені було холодно в пекельно спекотний день. Через них моє тіло роздулося, як повітряна куля, через них воно перетворилося на скелет, але нічого так і не змінилося. Окрім мене.

Група: Лео, Ней та Роуз – вони врятували мене, тому що бачили в мені не те, що з мене вийшло, а те, що могло б вийти. І коли вони побачили цю версію мене, вона проявилася і для мене. Мені стало зрозуміло, що якщо я не проживатиму це життя для себе, то дуже швидко опинюся в місці, звідки немає вороття. Мені не хотілося стати черговим членом нашої родини, який злажає, пробачте, але ні.

Але поступово, поступово, за цей рік грання на барабанах і зависання з людьми, які, як виявилося, мої друзі, контроль за тим, що я їм, почав слабшати. Мене це жахало. Було страшно, але також і прикольно, бо в мене були друзі, і музика, і танці, і сміх, і гуляння всю ніч без перерви, відвідування клубу за клубом, бару за баром і виття на місяць.

Не надто схоже на здоровий спосіб життя, але для мене він саме таким і був. Що більше було репетицій, то більше в мені було здоров’я та сили. Думки про їжу перестали мені дошкуляти, і в мою звичку увійшло їсти тоді, коли хочеться, і здавалося, що саме стільки мені й треба. Що більше моє істинне «я» заповнювало мене зсередини, то більше це збігалося з тим, що було зовні.

То не був здоровий спосіб життя, то був щасливий спосіб життя, а також усвідомлення того факту, що, попри те як мені хочеться турботи мами й тата, я вже не потребую її. Я можу подбати про себе самостійно. Я дбаю про себе та Ґрейсі. Мені вдається це краще, ніж будь-коли вдавалося їм.

Господи, я так зациклююсь на собі, вже остогидло.

Зайву вагу переможено, хворобливу худорлявість – теж. Зараз моє тіло вгодоване, як собака м’ясника. Ну ж бо, Редлі, відпусти це, зараз є важливіші проблеми.

Я просто хочу побачити Ней.


Лео чекає на мене на розі. Лео та його приятелі, з якими він спілкувався до групи і час від часу зависає і тепер, що добре, тому що я нормально почуваюся з ними, а вони – зі мною. Лише поряд із дівчатами я виїдаю собі мозок чайною ложечкою. Я нормально йду? Хоча б щось із того, що я кажу, не лайно? Зі мною весело? Я невдаха? Всі ті думки проносяться на максимальній швидкості, ганяючи по колу в моїй голові. Коли я поряд із дівчатами, які мені подобаються, мені доводиться навіть нагадувати собі, як ходити. Я кажу собі: «Це твої ноги, дурбецело, вони ступають одна перед одною».

А потім мені спало на думку: «Чорт, я пам’ятаю, як Лео й ті чуваки лякали мене до смерті, особливо коли брат Лео, Аарон, ще ходив до школи». Мені завжди було цікаво, чи носять вони в наплічниках зброю і як їм вдається так жувати жуйку, що одразу складається враження, ніби вони завжди перемагають у бійках і вже вбили кілька нікчем, а їхні трупи скинули в річку. На додачу, майже в день свого дев’ятнадцятиліття, Аарон потрапив до в’язниці за те, що порізав якогось типа у фаст-фуді, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень.

Та Лео – не Аарон. І тепер, йдучи з ними до школи, знаєте, що я відчуваю? Я відчуваю, що вони майже такі самі, як я. Тільки вищі. Але, чорт забирай, майже будь-хто вищий за мене.

– Привіт, – каже Лео, коли я підходжу.

– Привіт, – киваю я, і ми всі по черзі киваємо одне одному, поки я вливаюся в їхній гурт і йду – як мені подобається це уявляти, – наче худорлявий і невисокий Девід Боуї з купою охоронців. Сонце гріє мені спину та шию, і навіть дим із машин сьогодні пахне приємніше – безугавний звук транспорту, вищання гальм, ревіння двигунів, лайка велосипедистів, радіо, увімкнене на повну гучність, – мій улюблений міський фоновий гомін.

– Три найкращі гітаристи? – питає в мене Лео.

– Ну, ясна річ, Гендрікс, потім Мей і Слеш.

– От лайно. – Лео, дивлячись на мене, хитає головою. – Гендрікс нехай. Але, трясця, Мей? Трясця, Слеш?

– Так, трясця, Мей і Слеш, трясця Брайан Мей, трясця, найкращий гітарист усіх часів.

– Ти несповна розуму, бро. Ти ще скажи, що Філ Коллінз – найкращий барабанщик…

– Ну… Де ти був учора? – питаю я його.

– Та у тебе ж, дебілоїд.

– Та ні, потім, онлайн. Ми з Роуз трохи початилися.

– А. Мені треба було з мамою поговорити.

– Дідько.

– Ага.

Лео замовкає. Він з тих людей, у кого всі думки відбиваються на обличчі, і думки його невеселі.

– Якраз тоді, коли здається, що гірше вже не буде…

– Що?

– Аарон виходить.

Більше він нічого не каже, але більше й не треба.

– Дідько.

Ми йдемо мовчки, даючи можливість шуму міста заповнити тишу. До того, як Аарон потрапив до в’язниці, Лео проводив із ним багато часу, рівнявся на нього, ішов за ним, куди б той не кликав, і часом це заводило його в жахливі місця. Аарону було начхати на те, що він зіпсував, і саме це робило його таким страшним. Думаю, колись, дуже давно, він був звичайним хлопчиком, але в досить юному віці він почав водитися зі старшими дітьми цього району, і вони зробили з нього негідника, від чого йому знесло гальма. Деякі люди потрапляють

1 ... 11 12 13 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркальце, моє дзеркальце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркальце, моє дзеркальце"