Читати книгу - "Змій"

— Чому ви граєте, міледі? — питає зрештою вона.

Тіна вагається.

— Ну ж бо, ну ж бо, — корить друга. — Ми сестри, а я у вашій руці. Я була гравчинею; я можу бути вам більш корисною, ніж ви вважали спочатку. Чому ви граєте?

— Щоб бути вільною.

— Від чого?

— Від свого чоловіка. Від родини. Від своєї крові. Від свого імені. Від усього цього. Щоб бути... владною. Я маю на увазі не владу заради влади, а радше владу як силу. Владу як силу бути такою, яку знають як мене, жити собою, бо дотепер я цього права не мала. Ось чому я граю.

На це Пісана цокає язиком:

— Це дуже погано для гравця.

— Чому? Адже хороший гравець має вищу мету, заради якої грає?

— Зовсім ні. Велика мета спотворить ваше сприйняття шахівниці, призведе до рішень, заснованих на емоціях, а не на логіці. Є лише одна причина, одна єдина, заради якої варто братися за цю гру. Хочете знати, яка?

— Так. Хочу.

Королева Кубків нахиляється ближче й шепоче, чіпляючи губами вухо Тіни.

— Грайте, щоб виграти, — шепоче вона. — Це все.

Сказавши це, вона відхиляється, приємно всміхається, хихотить, як дівча, та каже:

— Ми обговорювали Белліньо?

Тіна не поспішає. Розслаблює руки. Дивиться трохи лівіше, трохи правіше, потім знов зустрічається поглядом з Пісаною. Миті, що була, могло й не бути.

— Ви вважаєте, що син Белліньо мертвий?

— Так. Кажуть, він був необачним у своїх стосунках у тому місті. Усі ці чоловіки, батьки та брати, що тут могли вибачати йому його амурні пригоди з остраху перед батьком, в Мілані цим не переймалися. Белліньо не міг захищати свого сина, щойно той перетнув лагуну, але, гадаю, вони обоє — і батько, і син — були дурними й не подумали про це.

— Отже, його син загинув?

— Радше зник. Втім, хіба є між цими словами суттєва різниця, за винятком тривалої надії? Ви хочете, щоб я дізналася про це більше? Я маю друзів у Мілані.

— Ні. Дякую. Гадаю, мені краще для цього розслідування скористатися іншими ресурсами, а вас залучити до справ, що більш відповідають вашому фахові. Фальєре...

Тут Королева Кубків обурено пирхає: Фальєре, Фальєре, навіщо він їй або вона йому? Але Тіну це не зупиняє.

— ...тримається навмисно відчуженим, його ніколи не бачать за межами його власних чотирьох стін, його постійно охороняють, він не вірить нікому. Він є фігурою, яку здолати треба перш за все, бо його здолати найважче.

— Не думаю, що жіноча ніжність найкраще знаряддя для цього.

— До чоловіка можна дістатися багатьма шляхами. Гроші, слуги, шпигуни, зрадники — але Фальєре холодний до них усіх. Але, як ви сказали, це не поширюється на решту його дому. Він не може виграти, не скориставшись усім, чим володіє, і не може захищати кожну частину свого королівства одночасно. Малоймовірна атака з несподіваного напрямку, що матиме ціллю його фігур, а не його самого, видається одним з небагатьох доступних способів, і хоча я маю достатньо грошей, щоб підкупити з цією метою когось, ви — Королева Кубків. Вам не дали б цього титулу, якби ви не були чимось більшим, ніж… решта.

— А що ви знаєте про «решту»?

— Більше, ніж чоловіки, — відповідає Тіна. — На відміну від чоловіків я дивлюся на те, що є, а не на те, що хочу бачити. Скажіть мені... Якщо Фальєре такий холодний до жінок, то як ся має його дружина?

На цих словах Пісана всміхається.

— А ось це, — муркоче вона, — цікаве питання.

Стратегія.

Кожному гравцю потрібна стратегія, але сплануй надто чітко, покладися занадто сильно на єдиний шлях, і які небезпеки чекатимуть на тебе! Бо ти не один у цій грі — інші діятимуть проти тебе так само, як ти дієш проти них — тож обережно, обережно вперед.

Багато слів турбують її, у спогадах лунає сміх Королеви Кубків.

«Колись я була гравчинею».

«Грайте, щоб виграти. Це все».

Тіна злегка хитає головою, проганяючи зі своїх думок спогади про подих Пісани. У розумі Тіни формується план, але вона обережна. Спочатку інформація, а вже потім удар.

Валет Мечів сидить, закинувши одну ногу на стіл, руки склавши за головою. Чи можливо самовдоволено вихилятися, сидячи? Як що так, йому це вдається.

Його борода чорна, темніша за брунатне волосся. Ніс і очі є маленькими западинами посеред буйної маси волосся, що ховає його обличчя. Він вдягнутий у дивовижну мішанину тканин: французькі та баварські, фламандські та португальські; його кравець — п'яниця, що обожнює мандрувати.