Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мед з дікалоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Мед з дікалоном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мед з дікалоном" автора Юрій Камаєв. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 67
Перейти на сторінку:
навчила.

Ось вишикували нас. Єго благородь сказали слово перед строєм. Я ото думав, що кум із книжок чи газет того набрався, аж ні. І єго благородіє те саме — «за вєру, царя і атєчество, за єдіную і нєдєлімую, за стабільность і благоденствіє, протів расчлєнітєлєй Росії — жидов і петлюровцев». Чи, може, то його благородь від мого кума підхопив?

Потім піп завів гнусаво — «за побєду православного воїнства і єго оружжя-а-а-а». Тут я стривожився — про оружжя завжди правлять перед відправкою на позиції. А на якого дідька мені та їхня побєда? Мені кінь потрібен.

Я до кума: що то робиться? А він мені й каже: сьогодні ще отримаємо підйомні й уночі даєм драла.

Ні, кум таки непутьовий. Як зловлять, то ж розстріляють як дезертирів. А він сміється: хочеш коня?

То й утекли ми вночі. Відібрали гвинтівку у вартового, скочили на коней і погнали чимдуж. Одразу позривали погони і викинули кашкети — не люблять у нас добровольців. З того часу нас із кумом прозвали політиками.

А потім на село прийшли червоні продразвьорщики — вигребли все до зернини. Зажурилися ми з жінкою, та я хлоп із руками, кажу: виживемо якось, на зарібки поїду, не помремо з голоду. Сів на воза та й у город. А трохи згодом, коли я в місті роботу шукав, прийшли добровольці. Немає більше моєї Палажки, царство їй небесне. Замордували п'яні охвіцери. Повернувся я на пустку. Лише кінь і порожня хата. Хоч сварлива була Палажка, та моя. Любив я її... Поклявся на могилці — не подарую, люто помщуся усім тим супостатам, що жити нам по-людськи заважали. Скроплю землицю їхньою поганою кров'ю. Згадав про карабінку, що у хлівці сховав іще тоді...

* * *

— Дядьку Грицю, а що потім сталося з вашим кумом? — запитав Сидір.

Той лише зітхнув.

— Добрим пройдисвітом був мій кум Василь, царство йому небесне. Ще разів сім дурив добровольців — все з рук сходило. Та прийшли червоні. Солодко співали: і про мірову революцію, і про дихтатуру пролетаріяту, і про землю крестьянам і навіть про общність жон згадували. Язики в них без кісток, що тобі любо слухати — те й мелють. Та кум — битий лис і, звісно, у ці побрехеньки не вірив. Просто йому забаглося ручного кулемета. Тоді за льюїса на селах двісті рублів золотом давали. А червоні — то не паничики-добровольці, вони й самі добрі шахраї. Одразу запхали кума разом із кулеметом і півсотнею інших бідолах до вагону, замкнули на замок і відправили у Туркестан. Хоч і бусурмани там живуть, та вони теж люди, як і ми, й червоних також не люблять. Там і знайшов свою смерть мій кум Василь. Ніколи не заробить простий хлоп на політиці, врешті-решт усе одно його обдурять.

А мене тепер жоден пройдисвіт вже не ошукає, бо я вірю лишень собі і нашому отаману. Він хоч і по-городському говорить, все одно наш чоловік, а ніякий не політик. І москалів б'є — і білих, і червоних, бо він за Україну — наш батько Махно.

* * *

Через три місяці дядько Гриць загинув під час штурму врангелівських позицій на Перекопі, коли махновці воювали окремою дивізією у складі Червоної армії. Потім поліг Сидір у сутичці із холодноярськими повстанцями. Невдовзі потому склав голову і Юрко — від шаблі котовця.

Втеча

На столі парував сяючий медалями і двоголовими орлами тульський самовар. Павєл Аристархович розгорнув свіжу газету — «Русскоє слово» і, пихнувши хмарою духмяного сигарного диму, задоволено усміхнувся. Добрармія вела хоч важкі, та успішні бої десь біля Орла і Царицина й упевнено йшла на Білокам'яну. Здається, ніщо не могло зупинити переможний хід добре вишколеного і озброєного новітньою англійською зброєю війська. А десь далеко з Сибіру наступав Верховний головнокомандувач. «Украінская армія прекратіла свойо существованіє, украінская ідея лопнула, как міф. Тепер перед намі одін враг — большевікі. А с нім ми справімся»,— бадьоро й оптимістично зазначала газета.

— Н-да, Україна — історіческоє нєдоразумєніє, вознікшеє на цивілізаціонном разломє, історічєскій нонсенс, чудовіщная містифікація, прідуманая в австрійском генштабе,— Павєл Аристархович сьорбнув чаю зі склянки у срібному підстаканнику.

— Так точно, ваше прєвосходітєльство,— услужливо підтакнув капітан-ісправнік Коваленко. Взагалі, Павєл Аристархович недолюблював його. Монархіст, чорносотенець — що може бути огидніше справжньому демократу, колишньому депутату государствєнной думи від фракції кадетів? Та що вдієш... Із ким же лишиться працювати, коли тут, на півдні, навіть частина офіцерства зрадила атєчеству і примкнула к разчлєнітєлям Росії?

— Ми, гаспадін капітан, нєсьом тяжолоє брємя, у нас особая історічєская місія руського чєловєка — нєсті культуру і весті за собой еті отсталиє народи к прогресу,— вів далі Павєл Аристархович.

— Так точно, ваше прєвосходітєльство. Смутьянов — расстрєлять, а остальних — весті,— блиснув Коваленко золотим зубом.

Воістину, Гоголь мав рацію — в Росії дві біди, ось такі Коваленки і дороги, подумав Павєл Аристархович. Він націдив собі із самовара ще склянку доброго англійського чаю, аж тут забіг зблідлий телеграфіст і простягнув телеграму.

— Ето із ставкі? — запитав Павєл Аристархович.

— Ні, це з Липовця,— несподівано українською відповів телеграфіст.

Градоначальник намагався пригадати, де це, та не зміг. І що дивно, телеграма була написана на малозрозумілому і вульгарному малоросійському нарєчії.


«Усім

1 ... 11 12 13 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед з дікалоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мед з дікалоном"