Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Білий Бім Чорне вухо 📚 - Українською

Читати книгу - "Білий Бім Чорне вухо"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Білий Бім Чорне вухо" автора Гаврило Миколайович Троєпільський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Білий Бім Чорне вухо» була написана автором - Гаврило Миколайович Троєпільський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги / 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Білий Бім Чорне вухо" в соціальних мережах: 

Ця широко відома повість — про собаку, розумного, доброго сетера Біма, і про людей, добрих і лихих, яких зустрічає на своєму шляху Бім. Автор пристрасно захищає усе живе на землі, говорить про величезну відповідальність людини перед природою, вчить добра.
У 1975 році повість була удостоєна Державної премії СРСР.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:
Гаврило Троєпольський
БІЛИЙ БІМ ЧОРНЕ ВУХО
Повість

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література





Переклад з російської ВІРИ БІЛОВОЇ

Малюнки ЮРІЯ МЕЛЬНИЧЕНКА

Перекладено за виданням: Гавриил Троепольский, Белый Бим Черное ухо. Повесть. «Детская литература», М., 1976.


Олександру Трифоновичу Твардовському



РОЗДІЛ 1
Двоє в одній кімнаті

Жалібно й, здавалося, безнадійно він раптом починав скавучати, незграбно перевалюючись туди-сюди, — шукав матір. Тоді хазяїн садовив його собі на коліна й засовував у ротик соску з молоком.

Та й що. лишалося робити місячному цуценяті, коли воно ще анічогісінько не тямило в житті, а матері нема й нема, хоч як жалійся. От він і намагався в перші два дні час од часу учиняти сумні концерти. Але це, між іншим, не заважало йому в обіймах із пляшечкою молока засинати на руках у хазяїна.

А на четвертий день малятко вже стало звикати до тепла людських рук. Цуценята дуже швидко починають розуміти ласку.

Імені свого він іще не знав, але через тиждень уже добре запам'ятав, що він — Бім.

У два місяці він з подивом побачив речі: височенний як для цуценяти письмовий стіл, а на стіні — рушницю, мисливську сумку і обличчя людини з довгим волоссям. До всього цього швиденько звик. Нічого дивного вже не було і в тому, що людина на стіні нерухома: якщо не ворушиться — зовсім не цікаво. Щоправда, трохи пізніше, згодом, він хоч і зрідка, а візьме та й гляне: що б це означало — обличчя визирає з рамки, наче з віконця?

Друга стіна була цікавішою. Вона вся складалася з різних брусочків, які хазяїн міг по одному вийняти і вставити знову. В чотири місяці Бім уже зміг, ставши на задні лапки, дотягнутися до стіни. Він сам вийняв зубами брусочок і спробував його дослідити. Але той чомусь зашелестів і залишив у зубах у Біма якийсь клаптик. Так весело було роздирати той клаптик на дрібні часточки.

— А це ж що таке?! — нагримав хазяїн. — Не можна! — І тицяв Біма носом у книжку. — Біме, не можна. Не можна!

Після такої науки навіть людина відмовиться від читання, а Бім — ні: він довго й уважно дивився на книжки, схиляючи голову то на один бік, то на другий. І, мабуть, вирішив-таки: якщо вже не можна цієї, візьму іншу. Він тихенько вп'явся в корінець і затяг оте саме під диван; там віджував спершу один ріжок палітурки, потім другий, а потім, забувши про все, витяг нещасну книжку на середину кімнати й почав терзати лапами граючись, та ще й з підстрибом.

Отут він і дізнався вперше, що таке «боляче» й що таке «не можна». Хазяїн встав з-за столу й суворо сказав:

— Не можна! — й скубонув за вухо. — Ти ж мені, дурна твоя голово, «Біблію для віруючих і невіруючих» пошматував. — І знову: — Не можна! Книжки — не можна! — Він ще раз смикнув його за вухо.

Бім вискнув та й підняв усі чотири лапи догори. Так, лежачи на спині, він дивився на хазяїна й не міг зрозуміти, що ж, власне, відбувається.

— Не можна! Не можна! — товкмачив той навмисне і тицяв знову й знову книжку до носа, та вже не карав. Потім підняв цуценя на руки, гладив і знай казав: — Не можна, хлопчику, не можна, дурнику. — І сів. І взяв його на коліна.

Так у ранньому віці Бім вислухав від хазяїна мораль через «Біблію для віруючих і невіруючих». Бім лизнув йому руку й уважно подивився в обличчя.

Йому вже подобалося, коли хазяїн з ним розмовляв, але розумів він поки що лише «Бім» і «не можна». Одначе дуже цікаво спостерігати, як звисає на лоба білий чуб, ворушаться добрі губи і як доторкуються до шерсті теплі ласкаві пальці. Зате Бім уже напевно умів розпізнати — веселий нині хазяїн чи сумний, лає він чи хвалить, кличе чи проганяє.

А хазяїн бував і сумний. Тоді він розмовляв сам з собою і звертався до Біма:

— Отак-то і живемо, дурнику. Ти чого дивишся на неї? — показував він на портрет: — Вона, друже, померла. Нема її. Нема… — Він гладив Біма і з повною впевненістю примовляв: — Ех ти, мій дурнику, Бімко. Нічого ти ще не розумієш.

А втім, це було не зовсім так, бо ж Бім розумів, що зараз гратися з ним не будуть, та й слово «дурник» брав на себе, і «хлопчик» — також. Отож коли великий друг називав його дурником або хлопчиком, то Бім ішов негайно, як і на кличку. А якщо вже він, у такому віці, засвоював інтонацію голосу, то, звичайно ж, обіцяв бути якнайрозумнішим собакою.

Та хіба тільки розум визначає становище собаки серед своїх співбратів? На жаль, ні. Хоч Бім і був розумний, одначе в нього не все було як слід.

Щоправда, він народився від породистих батьків, сетерів з довгим родоводом. У кожного його предка було особисте свідоцтво. Хазяїн міг би за цими анкетами дійти не тільки до Бімових прадіда й прабаби, але й знати, при бажанні, прадідового прадіда й прабабину прабабу. Це все, звичайно, добре. Та річ у тому, що Бім при всіх достоїнствах мав велику ваду, яка згодом дуже позначилася на його долі: хоч він був із породи шотландських сетерів (сетер-гордон), але масть виявилася зовсім не типовою — ось у чому сіль. За стандартами

1 2 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий Бім Чорне вухо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий Бім Чорне вухо"