Читати книгу - "Безликий: Остання справа"

Автомобіль уже зупинився біля архіву.

— Дякую, решти не потрібно, — закричав Беспалий і кинув в кабіну двісті гривень. Спецназ ще не приїхав, тому у капітана була можливість взяти його самотужки. Зайшовши в архів, його зустрів вахтер.

— Чим можу допомогти? — спокійно запитав він.

— Підполковник з сивуватим чоловіком заходив?

— Так, вони в архіві на другому поверсі.

— Проводіть евакуацію всіх. Тут небезпечний злочинець.

Запанікувавши, вахтер почав метушитись і кудись побіг. Підійшовши до сходів, капітан витягнув пістолет з кобури. Увірвавшись до архівної бібліотеки він побачив Януша, підполковника і завідуючого архівом.

— О, Віктор. А ти що тут робиш? — спокійно запитав підполковник.

— Відійдіть від Януша. Він і є Безликий! — закричав Беспалий взявши поляка під приціл пістолета.

Підполковник був здивований і разом з завідуючим відійшли на кілька кроків від Януша. В свою чергу поляк лише посміхнувся, засунув руку в свій портфель з документами і швидко дістав пістолет, повернувся до капітана і пролунав постріл. Пістолет капітана впав на підлогу. Куля потрапила йому в праву руку. Капітан машинально заховався за шафою. Завідувач почав йти на стрілка. Але як тільки зміг схватити його за плече, відразу отримав дві кулі в живіт. Безликий посміхнувся, тримаючи на мушці підполковника, і почав прямувати до пістолету капітана. Беспалий розумів, що ситуація критична і намагався схопитися лівою рукою за свою зброю. Це помітив Безликий. Знову пролунав постріл. Куля потрапила в шафу з документами. Капітан побіг до центру архівних шаф. Підбігши до пістолета, Безликий не побачив капітана. Взявши пістолет, він підійшов до підполковника, який пожалкував, що не взяв свою табельну зброю.

— Все це було заради вас. Вам привіт від Рудченка, — своїм акцентом промовив Безликий і вистрілив йому в голову. Вбивця зняв накладний живіт, в якому було замотані тканиною різні гранати, кілька масок і різні примочки.

— Знаєш, а ти мене здивував колега, — закричав на всю кімнату Безликий, який в урну почав кидати свою справу і витрушувати всі матеріали з портфелю туди ж. — Я думав ти вже не здогадаєшся.

— Твоя гра закінчена Виродку. Споруда оточена. Тобі нікуди тікати, — пролунала відповідь капітана десь в рядах. Замість продовження діалогу, Безликий підпалив урну і посунув її під стіл. За хвилину увімкнулася пожежна система. Пішла вода. Тримаючи пістолет напоготові, вбивця ходив між рядами.

— Де ти ховаєшся?

Раптово Безликий отримав удар у обличчя. Від сильного удару вбивця впав, обронивши пістолет. Перед ним стояв капітан з вогнегасником, яким він і вдарив його. Від удару маска порвалась і було видно справжнє обличчя Безликого в крові. Швидко отямившись, вбивця почав дотягуватися до пістолету. Але піна з вогнегасника в обличчя його зупинила. Капітан розумів, що з пораненою рукою він не зможе його захопити. Кинувши вогнегасник в Безликого, ринувся до дверей. Очистивши свої очі від піни, Безликий відразу нащупав пістолет. Було пізно стріляти. Беспалий вже вибіг через двері тримаючись за руку.

Спецназ готувався до штурму біля входу до архіву. Більше двадцяти спецпризначинців у повному обмундируванні були готові до штурму. Чекали, коли вийде остання працівниця архіву. Вахтер сидів в автомобілі поліції, і був зайнятий описом будівлі. І, ось, вибігла жінка, яка була мокра. Отримавши дозвіл, загін зайшов усередину. Єдиному, кому та жінка здалася підозрілою, був Беспалий. Незрозуміле взуття великого розміру, велике синє плаття і дивна поведінка спровокувала його встати з автомобіля швидкої допомоги і підійти до неї. Рука була не до кінця забинтована. Медики почали кликати його повернутися, але капітан не зважав на це. В той момент, жінка почала швиденько йти від будівлі архіву. Капітан наздогнав її, коли вона вже відійшла від всіх машин.

— Пробачте, ви щось бачили? — схопивши її за руку, запитав капітан.

— Ні, ні, ви що! Я побігла відразу ж як почула постріли. — стривоженим тоном відповіла вона. Той голос Беспалий впізнав. І блакитні очі, які капітан запам’ятав на все життя, підтвердили його підозри.

— Ти думав так легко втекти… — закричав капітан, але не встиг ніяк зреагувати і отримав удар в щелепу. За секунду, прибиральниця обхопила його шию лівою рукою, а правою приклала пістолет до його скроні.

— Не підходьте або я його застрелю! — прокричав Безликий і тихо відходив назад. Спецназ почав виходити з будівлі, почувши крики. Тісно тримаючи Віктора лівою рукою, долонею почав ритися в платті. Дула автоматів були наведені на них обох. Наступила тиша.

— Прощавай, Вікторе, було класно з тобою працювати, — тихо прошепотів на вухо Безликий капітану. І рукою, що тримав його, кинув гранату. Пролунав вибух. Секунда, і в очах у більшості з’явився білий колір і відлуння у вухах. Капітан, який у момент кидання, схопив за руку вбивцю, відразу ж відпустив її і тримався за свої вуха. Безликий закрив лице тілом капітана, щоб не осліпнути, відразу ж відштовхнув його від себе, коли пролунав вибух. Почулися постріли. Коли всі вже відійшли від сліпової гранати, побачили лежачого капітана в крові і зникаючий силует вбивці, який біг що духу в двори.

Забігши за будинок, він дістав з накладних грудей димову шашку, де також було заховано інші речі. Привів її у дію і побіг, коли почалась