Читати книгу - "Плетиво (Збірка віршів)"

* * * Він не курить, а так сидить. Цигарок нема. «Що за лажа, – питає, – із нами із усіма, що за цвіль, що за бруд і яка неймовірна гидь… Я би, знаєш, і сам собі зацідив з ноги, час від часу я дуже радо би щось ламав — від огиди, тупої безвиході і нудьги». Що робити тепер? Обіймати його за плечі? Говорити якісь прості і набридлі речі? «Це, маленька, – шепоче він, – безпідставна втеча». Настає вечір. Настає такий білий вечір, у порожньому місті холод хапа раптово. Хто із них промовчить, коли ворон в саду закрече, хто готовий? Хто з них тепер готовий? Хто стара каравела, яка віддає швартови, щоб до берега і тепла не вернутись знову? Побажання Крім надійної зброї, товаришів і удачі, Поки землю гризе вогонь, поки мир не квітне, Нехай знайдеться в тебе щось – невелике наче І непомітне. Оберіг старовинний – прадідова робота, Чи то шепіт старих дубів у старому лісі, Чи малюнок того, хто уже переріс своє фото і метр вісім, якщо це лист від неї чи навіть просто від когось там, аби ти читав. Якщо це прапор, де наші стануть, напнуть намети, Якщо це спогад – вона, туман, світанкова тиша, Якщо це прикмета справжніша за всі прикмети, Найважливіша, Якщо це той бог, що ходив по водах, як по траві — Нехай він. Оце і є моє побажання – нехай не чудо, Просто так, невелике щось – ні на що не схоже, Але хай ця штука в потрібну мить із тобою буде І допоможе. Пісня про розлуку Кому не щастило сильно, кому накаркали… Вокзальні собаки, хижі, немов шакали. Він просить її, щоб не бачилась із пліткарками й чужим ні у якому разі не відмикала. Ні душу, ні гаманець, ні тим паче паніку, оскільки від паніки можна усе забути. По звичному курсу на північ ідуть титаніки, бійці – під Крути. Нехай собі там летять, як завгодно, ворони, нехай там собі затьмарять сльозливе небо. Чи ж він від дурної кулі не заговорений? Хіба не при ньому все, що в дорозі треба? Цей світ затісний, крихкий, наче та цукерниця. Цей світ – мілина світів, тут плавучі міни. Та каже він, що повернеться – і повернеться