Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

— П'ятниця — день Вигнання та Потопу, Зради та Розпинання. Відведи мене надвір.

Вона допомогла йому подолати останній прогін і подивилась услід, коли він зашкандибав до клозету.

— Хай п'ятниця стане твоїм судним днем, любий чоловіче. Хай це буде днем твого вигнання і твоєї зради. — А потім вона згадала Писання. — Хай що було, те мине.

Радульф Страго обережно присів на стільчак.4 Він відчував, як його шлунок аж крутиться від болю. Шлунок горів полум'ям. У кутку була дерев'яна труба, що вела до обкладеної каменем відхожої ями під землею, й на мить йому здалося, ніби вона ворухнулась, мов жива. Піт стікав по ньому струмками.

— Сонце, — мовив він, — не меркне від того, що світить на гноївню. Тож хай воно світить на мене.

У свинцевому баку під дверима дзюрчала вода, але Радульфові здавалося, ніби там вигримує громовиця. «Блажен труп, що на нього дощить. Але як я загиджу сидіння, ніхто на нього вже не сяде». Він простягнув руку за підтирками — жмутами сіна та шматками тканини, наваленими біля стільчака.

Анна Страго знайшла його скорченим на глиняній підлозі зі шматком бавовни в руці; з-поміж його сідниць досі струменіли нечистоти.5 Вона не хотіла торкатися тіла; ці дні безповоротно минули. Тому вона вибігла на вулицю з криками: «Смерть! Смерть!» По тому вона повернулася додому й обійняла Дженкіна.

— Підмайстер більше не має майстра, — сказала вона йому. — Зате має господиню.

Під час дізнання коронер оголосив, що в Радульфа Страго стався напад після того, як ораторія була вражена вогнем, і він помер щонайприроднішою смертю; його вердикт задовольнив п'ятьох районних управителів, які оплатили поминальну месу за упокій Радульфової душі. А що могло бути природнішим і правильнішим для Анни Страго — після належного терміну жалоби, звичайно, — ніж одружитися з Дженкіном? Вона сказала сусідам, що надмірна скорбота лише шкодить душі покійного, що здалось їм усім дуже мудрою думкою. Відтак народ порішив, що ґешефт процвітатиме — і не помилився. Як сказала Дженкінові сама Анна Страго: «П'ятниця — день гарний». Утім, спрадавна існує повір'я, що в Лондоні вбивство приховати неможливо й воно завжди знайде час виявитися.

Через п'ять днів після смерті Радульфа Страго можна було побачити, як чернець Вільям Ексмю заходить до крамниці книготорговця на узвозі Патерностер; ченці були частими гостями на цій вулиці, адже книгарні торгували псалтирями та часословами, а також канонами та доктринальними постановами. Цей книготорговець спеціалізувався на церковних пісенниках із їхніми кіріє[26] та секвенціями,[27] і хоча більшу частину товару розкупили — авжеж, Страсний тиждень! — він сподівався, що Сім Скорбів Богородиці поновлять інтерес до алілуй. Крім того, у квітні люди прагнули вирушити в паломництва У нього торгівля йшла гарно за будь-яких обставин — зокрема тому, що він підробляв писарем і додавав нові свята до священних книг. Однак коли Вільям Ексмю з'явився у дверях у своїй просторій чорній мантії, торговця на місці не було. Емнот Галінґ, ерудит, зайшов одразу після нього; на ньому був капелюх, вкритий відлогом, і на вході він стукнувся ним об одвірок і збентежено відступив назад. Економ уже стояв за прилавком; Роберт Рафу перевіряв міцність ланцюгів, у які книги були закуті в цілях безпеки, різко смикаючи їх на себе. Потім до крамниці зайшов іще один громадянин — судячи з його вбрання, заможний Франклін; Ґарет Бартон володів землями на тому боці річки в Саутворку й був фригольдером багатьох місцевих заїздів для паломників та інших мандрівників.

Тут чоловічий голос гукнув: «Сходьте! Сходьте!» Четверо пошепки привітали одне одного фразою «Бог тут», а потім зійшли кам'яними сходами до підвалу книгарні.

Вони опинились у кімнаті восьмикутної форми з кам'яною лавою попід стінами; перед східною стіною височів великий кам'яний престол, а посередині приміщення стояв дерев'яний стіл. Тут уже зібралося чимало інших чоловіків і жінок, але приглушене мурмотіння відразу стихло, щойно Вільям Ексмю наблизився до східного престолу. Його аудиторія зайняла місця на низькій кам'яній лаві.

— Це був гідний початок, Річарде Мароу, — мовив він без усяких формальних преамбул.

Тесляр підвівся на ноги і схилив голову.

— Всього тільки одна свічка й трохи чорного пороху.

— Добре сказано, Мароу, добре сказано. Хіба не знаєш вірша: «Ми віднайдемо Єрусалим зі свічниками»?

Тепер подав голос Франклін Ґарет Бартон:

— Ораторія була лише завісою, створеною, аби тільки бути порушеною. Як і всі обіцянки фальшивих ченців. Усі їхні індульгенції, молитви, граматки — все це диявольські облуди, вигадані самим батьком брехні.

Роберт Рафу вирішив уставити своє слово:

— Молитви здатні допомогти мертвим не більш, аніж подих людини здатен зрушити велике судно.

Тему підхопив Вільям Ексмю:

— Грошолюбні прелати й вікарії проводять усе життя в нічній пітьмі. їхній зір сповнився темряви й диму, отож вони повні сліз. Що таке єпископ без багатства? Episcopus Nullatensis. Єпископ Анідешний. Що роблять вони зараз, окрім як тремтять перед шаленою