Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

— Флегонте! — гукнув Харитон через паркан і, не дочекавшись відповіді, взяв на своїй трирядці акорд до–мажор. — Виходь! Це ми — шахтарі: я й Данило!

На порозі хатини з'явився юнак. Він не був такий вже високий, але мусив схилитись, щоб вийти в низенькі двері. Буйні чорні кучері від того поруху звисли йому на очі. Коли хлопець випростався і відкинув чуба назад, обличчя його засвітилося привітною посмішкою:

— Здорові, хлопці! Куди вибрались? Чи, може, щось трапилось? — додав він тривожно, помітивши, що обличчя товаришів якісь незвичайні.

— Таки трапилось, — почав Харитон, — бодай не казати…

— А що таке? — стурбувався Флегонт Босняцький.

— До пані Капітоліни по самогонку чимчикуємо! — випалив Харитон. — Данило оженився!

Він випалив це з удаваним жахом у голосі, але в очах його справді світився жах, аж ніяк не удаваний, щирий.

Флегонт вибухнув реготом:

— Завжди ти щось вигадаєш! — Але раптом він побачив обличчя Данила. — Стій! Даниле, справді? З Тосею? Будеш женитись?

Данило не відказав і одвернувся.

— Тю! — заметушився Флегонт, теж дещо зніяковівши. — Я зараз! Зачекайте хвилинку!

За хвилину Флегонт вже знову вибіг з хати у сірій гімназичній тужурці й форменому синьому кашкеті з срібним гербом п'ятої печерської гімназії.

— Хлопці! — заклопотано заговорив Флегонт, поспіхом підперезуючись форменим лакованим поясом з мідною бляхою. — А як же буде з співами? Сьогодні ж неділя: на п'яту, як завжди, призначено пробу. Марина Гервазіївна гніватись буде, коли ми не прийдемо втрьох!

Флегонт з Данилом, та й тимчасово, по старій пам'яті, й Харитон, брали участь у хорі печерської «Просвіти». Данило співав басом, Флегонт — баритоном, Харитон — у партії других тенорів. Робітничий хор печерської «Просвіти» славився на весь Київ, виступав у «домах трезвости» і навіть давав концерти в Троїцькому Народному домі. Зараз хор готував особливо відповідальний в зв'язку з ідеєю самовизначення націй репертуар: лисенківську кантату «Слава Україні». Керувала хоровою секцією «Просвіти» курсистка Марина Драгомирецька, печерського доктора Драгомирецького дочка. Поширювати народне мистецтво, блиск його перлів розкрити цілому світу — з одного боку, та підняти високо вгору найнижчі народні низи, самобутні народні таланти, — з другого, — ось що вело курсистку Драгомирецьку в її високому громадському пориванні, хоч і була вона медичкою. Невихід на співанку трьох голосів вона, безсумнівно, сприйняла б як тяжку особисту образу.

— От тобі й раз! Справді, співи сьогодні… — розгубився Данило. — Що ж його робити?

В нього навіть майнула думка, чи не відкласти весілля до іншого разу: образити заповзяту й самовіддану в громадській діяльності панночку Марину Гервазіївну та ще потім раків пекти перед нею — Данило ніяк не хотів.

— Ну, — пхикнув Харитон, не такий педантичний у виконанні обов'язків і не такий делікатний в ставленні до осіб іншої статі, — не щонеділі ж люди женяться: мусить вона зрозуміти — сама, може, колись заміж піде!

Флегонт злегка почервонів. Припущення, що Марина Драгомирецька може за когось вийти заміж, було йому прикре.

— А ми зараз забіжимо до неї, і ти, Даниле, скажеш їй: так і так — співати сьогодні не можу, беру шлюб.

Тепер почервонів Данило.

Прийти до інтелігентної дівчини і так просто сказати їй, що, мовляв, женюсь і таке інше, — Данило згорів би з сорому.

— Нехай краще Флегонт, — запропонував він, — зайде і скаже за всіх.

Посперечавшися трохи та зійшовшись на тому, що попередити Марину зайдуть всі втрьох і до слова, «для годиться» — все одно ж не прийде — запросять і її, друзі подалися мерщій виконувати свою головну місію: «мантачити» набір, бо грошей не було, відро самогонки в лаврської проскурниці пані Капітоліни. Лаврська проскурниця пані Капітоліна, що з тіста пекла проскурки до причастя тілом Господнім, а з розчину до тіла Господня гнала на весь Печерськ самогон, була підприємець крутенький, і випросити в неї самогонки в борг, та ще ціле відро, було ділом не простим.

Домовившися заставити Харитонову гармонь, — бо ж на весілля однаково треба кликати троїсті музики, Данилів святковий «спінжак» — бо ж стояло вже літо, та Флегонтові підручники за сьомий клас, — однаково з переходом у восьмий вже непотрібні, — друзі вдалися до всебічного обміркування шлюбу Данила і Тосі без попів і церкви.

Гімназист Флегонт Босняцький відразу ж заявив про своє гаряче схвалення цього акту. До релігії Флегонт Босняцький ставився індиферентно, хоча й не був принципіальним безбожником та освіченим атеїстом. У церкві він бував у Великий піст на говіння, щоб принести інспекторові гімназії довідку про сповідь та Святе причастя: відсутність такої довідки записувалась у кондуїт, і подібний запис у кондуїті розцінювався при вступі до університету як політична неблагонадійність. Під церкву він ходив, правда, частіше. У Вербну суботу — коли після