Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханий волоцюга 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханий волоцюга"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханий волоцюга" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 63
Перейти на сторінку:

— І чого ти в мене така страхопудка?

— Мамо, я не боюсь! — спалахнула Іванка.

— Не боїшся… Соромишся, значить. Зараз дівчата такі бойові, а ти ніби дама із середньовічного роману. Так ніколи заміж не вийдеш. І буде моя душенька на небесах боліти, що тебе саму залишила.

— Не треба про це, — тихо попросила Іванка. — Не треба, мамо!

Маму похоронили наприкінці травня. У червні Іванка, приголомшена її смертю, складала державні іспити. З липня вже працювала на двох роботах — видавництво відкрило свою книжкову крамничку і вона стала ще й продавчинею на виїзді. А вечорами вдома робила комп’ютерний набір на замовлення. Усе це — заради поїздки. Вона мусіла підготуватися до неї, бо привезти Даркові ті мізерні копійки, які залишилися після маминого похорону… Ні, це вже було б ганьбою. У жовтні отримала відпускні, взяла невелику позику. Ну от, тепер можна і їхати.


***

Старенька, але ще міцна цегляна хата під сірим шифером зустріла її заплаканими вікнами у блакитних віконницях — щойно пройшов дощ. З таких же блакитних, але вже трохи облущених дверей війнуло сумішшю міцних ароматів висушених трав і свіжої дерев’яної стружки.

— І кого це Бог зранку тобі послав, Одарку? Майбуть, знов за цяцьками твоїми прийшли…

За старечим шамкотінням почулося човгання ніг, і на Іванку цікаво блиснули дві, наче поволокою покриті, ягоди-тернини, заховані за глибокими зморшками. Голова бабусі, обмотана кількома хустками, була схожа на капустину.

— От візьму й собі навчуся ті візігорки з дерева стругати. Лучче буде, як ото в лісі над травою та корінцями гнутися. Ноги вже не слухаються, спина дерев’яніє… Ох-х-хо-хо… Ну вживай, Одарку, та на ноги ставай… Он яка городська панянка до тебе! А ти розсівся в колясці і цяцьками бавишся, як дітвак… Бувай, кавалєр. У мене ще повний город роботи…

Дарій виїхав з другої кімнати. Поверх темного світера — сіра кацавейка з кількома кишеньками, застібнутими на «блискавки», волосся ледь-ледь притрушене сивиною. А очі — такі ж, як і були: чорнющі, трохи примружені і чи то насмішкуваті, чи збентежені.

— О! Яка гостя! Паняночка-Іваночка! Якою ж ти красунею стала! Певно, хлопці штабелями біля твоїх ніжок падають. Вгадав? І які ж це навіжені вітри вигнали тебе з обласного Бродвею і занесли аж у нашу поліську глухомань?

Вона не знала, як сказати. Опускала руку в сумочку і знову висмикувала, наче торкалася жарини.

— Та що там у тебе? — засміявся Дарій. — Може, чорнослив у шоколаді? То давай хутчіше сюди свої лагодзінки! Відкрию тобі величезну таємницю — я також ласун і також найбільше люблю чорнослив у шоколаді.

Не забув, виявляється, згадав-таки! Іванка спалахнула і рвучко вийняла невеличкий пакунок.

— Це від Тоні. Вона передала…

— Мабуть, у нашому поліському лісі великий африканський слон здох, — усмішка враз зійшла з Даркового обличчя. — Тільки я щось про це не чув — не донесло до мене цю сенсаційну інформацію наше БіБіСі. Знаєш, що таке БіБіСі? Радіостанція «Баба бабі сказала». Ну не дивися так, ласунко… Ти ніколи не вміла обманювати. І не вчись. Воно тобі треба? На цьому світі брехунів і без нас з тобою вистачає.

— Але ж…

— … Людина може змінитися. Усе вірно, ласуночко. Може. Люди іноді переживають такі житейські драми, які перевертають все їхнє життя і змінюють їх самих. Можливо, і наша Барбі змінилася. Але могла б і сама навідатися, просто, як добра знайома, все-таки ми три роки разом прожили. Що там вона передала?

— Гроші.

— Гроші?!

— Ти ж залишив їй квартиру… А тепер… Мама казала, що такі операції за кордоном роблять. Але ж ти, мабуть, не маєш стільки грошей…

— Навіть якби це було так, я б не взяв. Скажи Тоні, що мені грошей не треба. Не треба!

Даркове обличчя спохмурніло, затремтіли губи. Він різко крутнув праве колесо візка і відвернувся. Широкі плечі здригнулися. Чи це їй так здалося? Іванка відступила до дверей. Але він ніби спиною відчув цей порух і зразу ж повернувся назад.

— Та ти чого? Чого ти? Тільки приїхала і вже до порога задкуєш. Проходь, роздягайся. Зараз будемо чай пити. Такого чаю ти ще в житті не пила. Мені справді не треба грошей. Он бачиш, чим займаюся? — провів рукою по дерев’яних фігурках, кошиках, шкатулках. — Прибутковий, скажу тобі, бізнес… Не віриш? Ну-у-у, може не такий уже й прибутковий, зате прожитковий — на прожиття вистачає. І нерви заспокоює. А щодо операції… Справді, була така думка — нараяли мені одного ескулапа, тільки не в Німеччині, а за Бугом, у Любліні. Але баба Оляна заповзялася травами, корінцями та мазями на ноги поставити. Мо’, й вдасться. Ти ж бачила, яка це затята бабусенція. Така не відступиться, поки свого не доб’ється. Та й я стараюся, не лінуюся — тренуюся за системою Дікуля, он у тій кімнаті всіляких тренажерів — як у заправському спортивному залі.

Іванка знітилася: Тоня тут ні до

1 ... 11 12 13 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханий волоцюга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханий волоцюга"