Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

— Заходьте, діти дорогі.

Незважаючи на свою зовнішню непоказність, усередині будиночок був досить затишний. Тільки великий чорний кіт із зеленими очима та безліч трав і різнокольорових пляшечок на полиці говорили про те, що наші герої потрапили до оселі чаклунки.

— Хочете чаю, діти мої? — радо запропонувала господиня.

— Залюбки, бабо Настусю, ми здорово зголодніли, — штовхнула в бік Станіслава Гертруда.

— Так-так, — підтвердив молодий Потоцький і несподівано навіть для себе додав: — А ще ми хочемо, щоб ви нам поворожили і провістили нашу долю.

— Добре, Станіславе, але спочатку чай.

Коли гості напилися чаю зі свіжими булочками і медом, ворожка взяла чан з якимись травами і стала уважно вдивлятися в зілля. При цьому вона щось шепотіла, помішуючи вариво великою дерев’яною ложкою і додаючи в нього якийсь порошок.

Через якийсь час вона підняла голову:

— Ваше майбутнє дуже неясне. Тримайтеся одне одного, тільки в цьому ваше спасіння.

Відвела у бік очі і вийшла.

Злегка розгублені Станіслав і Гертруда тихенько покинули будиночок чаклунки.

Минуло кілька днів після тої прогулянки, і Станіслав зрозумів, що знову і знову хоче бачити Гертруду. Юнак наполегливо намагався розібратися, що ж так вабило його до неї. І чим більше про це розмірковував, тим більш незрозумілою здавалася сила, що тягнула його до Гертруди. Молодий граф був просто зачарований. Усе в ній здавалося прекрасним: і усмішка, й обличчя, і голос, і струнка постать. Живий блиск очей і гострий розум поєднувалися в ній з чимось домашнім, беззахисним. Станіславу раптом захотілося стати її захисником, її вірним лицарем, для якого та, у свою чергу, буде надійним другом на все життя. Юнаку вона видавалася незвичайною, романтичною, привабливою, вишуканою нарешті. Йому було легко з нею і жартувати, і балагурити, і ділитися своїми потаємними думками. Вона сприймала його таким, який він є. І він не ображався, навіть коли Гертруда над ним кепкувала.

Зрозуміло, що, як і всі закохані, він ідеалізував її, але це було властиво його віку — безтурботному, прекрасному, коли здається, що все життя попереду. Напевно, в цей період життя людина приречена на безліч помилок, тому що, як не намагається старше покоління попередити, застерегти, на те вона й молодість, щоб робити свої помилки, пройти свій шлях, інакше люди вже в дитинстві були б у душі глибокими старими. І це чудово!

Станіславу захотілося поділитися з кимось своєю радістю. Але з ким? Із батьком чи з матір’ю? Ні. Він їх дуже любив, але довірити свої найпотаємніші думки не міг. Із сестрою Пелагеєю? Молодий граф знайшов сестру в ії кімнаті. Пелагея сиділа біля вікна, на колінах лежала книга, але по її погляду Станіслав зрозумів, що думки дівчини далеко-далеко. Юнак тихенько зачинив за собою двері. Із сестрою у нього прекрасні стосунки, вони близькі одне одному за духом і складом розуму, але і їй він поки не може довірити свою таємницю.

Станіслав пройшов по коридорах палацу, вийшов у парк і став безцільно блукати по його алеях.

Сьомого травня у палаці Потоцьких було жваво. З ранку, а точніше ще з учорашнього вечора, до палацу почали прибувати екіпажі з гостями. Готувалося велике свято. Крім дев'ятнадцятиріччя Станіслава, відзначалося закінчення навчання старшого з дітей. Увечері прибули далекі гості: Мнішеки, кузени Ігнацій та Станіслав Костка Потоцькі, Чарторийські. Решта приїхала вранці.

Станіслав радо зустрічав гостей у вестибюлі, приймав вітання і подарунки. І весь час поглядав на карлика Яна (той повинен був подати знак, коли у вхідні ворота в’їдуть Кемеровські — Гертруда і Кордуля). Поряд із молодим Потоцьким невідступно перебувала Жозефіна Мнішек. Вона допомагала імениннику за вказівкою його матері Анни і поводила себе, як і передбачалося, як наречена Станіслава. Юнака її присутність бентежила, проте він не став руйнувати ілюзії матері і Жозефіни, вирішивши про себе, що з часом усе стане на свої місця.

Але ось Ян подав йому знак, і іменинник із полегшенням вийшов зустрічати Коморовських. Коли карета зупинилася біля ґанку і з’явилися радісні обличчя сестер, Потоцького охопило таке хвилювання, якого дотепер він ніколи не відчував. Дівчата випурхнули з карети, молодий граф подав їм руки для привітання і з усмішкою провів до палацу. Зайнятий гостями, він не помітив, який колючий погляд метнула на сестер Жозефіна. Але юнакові до неї зараз не було ніякого діла — він повністю перебував у полоні Гертруди. Провівши дівчат у відведену для них кімнату, Станіслав попросив їх не затримуватися, бо скоро почнеться вистава, де головну роль гратиме він сам.

У призначений час гості зібралися в приміщенні невеликого, але затишного палацового театру. Розпочалося дійство. У першому відділенні показали комедію «Освіта на чужині». Головний герой, мужній лицар (його грав сам іменинник), долав усі перешкоди на своєму шляху і бився з ворогами, ролі яких виконували карлики. Після перемоги над підручниками несподівано з тилу на героя напали Лінь, Розваги та Задоволення. Коли й ці перепони були подолані, навалилися Втома і Безсоння. Періодично в кутку сцени з’являлися Франц Селезій і Анна Ельжбета: Потоцький-старший тремтячими руками під натиском дружини виписував черговий вексель для оплати навчання сина. І ось коли, здавалося б, перемога була близька, Станіслава атакували найстрашніші вороги навчання — миловидні дівчата. Їх роль виконували фрейліни Анни. Напівроздягнені, вони доклали чимало зусиль, щоб відволікти студента від навчання, але молодий чоловік і тут виявився на висоті. І ось головна мета досягнута — диплом отриманий. Вистава вдалася на славу. Глядачі не раз переривали її гучним сміхом та оплесками.

Поки Станіслав переодягався, гостей розважали карлики і придворні актори.

До святкового обіду ще залишався час, і винуватець торжества, зібравши навколо себе молодь, вирішив показати їм палац і парк. І хоча більшість гостей бували тут уже не раз, графу насамперед хотілося це зробити для Гертруди.

Почав він із бібліотеки над вестибюлем. Тисячі томів (багато книг і рукописів були рідкісними) були гордістю Потоцьких. У салоні, прикрашеному картинами, Станіслав звернув увагу гостей на полотна «Мадонна зі святим Іоанном Хрестителем» Рафаеля, «Портрет лицаря» Тиціана, «Портрет дружини» Ван-Дейка. Пройшовши велику бальну залу, Потоцький