Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

48. Організаційно-господарські відносини як предмет Господарського кодексу відповідно до ст. 176 ГК виникають між: а) суб'єктом господарювання (юридичною особою) і засновником цього суб'єкта (органом державної влади, місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо суб'єкта господарювання). Термін «господарська компетенція» стосовно зазначених органів використовується в ч. 1 ст. 2; ч. 2 ст. 8; ч. 4 ст. 57 ГК, але його зміст достатньо чітко не визначається. Разом з тим, поняття «господарська компетенція», що розглядається як сукупність господарських прав та обов'язків, використовується стосовно суб'єктів господарювання в ч. 1 ст. 55 ГК; б) суб'єктами господарювання, що створюють об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств (ці відносини виходять за межі предмета цивільного права, оскільки однією із їх сторін є органи управління, що не є юридичними особами); в) суб'єктом господарювання, якому учасники договору про спільну діяльність доручили керівництво спільною діяльністю, і іншими учасниками такого договору (ч. 4 ст. 176 ГК); г) іншими суб'єктами (абзац п'ятий ч. 2 ст. 176 ГК).

49. Для більш чіткого визначення організаційно-господарських відносин спробуємо охарактеризувати суб'єктів цих відносин, визначити їх зміст та звернути увагу на деякі їх особливості.

Якщо юридична або фізична особа заснувала господарське товариство або підприємство, то відносини між цією юридичною особою та господарським товариством (підприємством) є організаційно-господарськими. На них поширюється чинність Господарського кодексу, а в частині, не урегульованій цим Кодексом, ці відносини регулюються Цивільним кодексом. Засновниками господарських товариств і підприємств можуть виступати державні органи, що наділені організаційно-установчими повноваженнями (ст. 135 ГК); органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування, що наділені тими ж повноваженнями; господарські товариства (ст. 114 ЦК; ст. 79 ГК [42]), а також інші суб'єкти господарювання за відсутності встановлених законодавством обмежень (абзац четвертий ч. 2 ст. 176 ГК організаційно- господарськими зобов'язаннями називає зобов'язання між суб'єктами господарювання у разі, якщо один із них щодо іншого є дочірнім підприємством); торгово-промислові палати (ст. 11 Закону «Про торгово-промислові палати» [121]); об'єднання громадян (ст. 20 Закону «Про об'єднання громадян» [62]); релігійні організації (ст. 19 Закону «Про свободу совісті і релігійні організації» [49]); благодійні організації (ст. 13 Закону «Про благодійництво і благодійні організації» [116]); профспілки (ст. 35 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» [139]); організації роботодавців (ст. 28 Закону «Про організації роботодавців» [172]); споживчі товариства, їх спілки (ст. 11 Закону «Про споживчу кооперацію» [61]); творчі спілки (ст. 23 Закону «Про професійних творчих працівників і творчі спілки» [118]); фізичні особи (ст. 114 ЦК; ст. 79 ГК). На останнє треба звернути увагу — відносини між фізичними особами — засновниками підприємницького товариства або приватного підприємства і таким товариством, підприємством є організаційно-господарськими.

50. Організаційно-господарські зобов'язання між засновником та створеним ним господарським товариством, підприємством включають наступні права суб'єкта організаційно-господарських повноважень: 1) визначати, в тому числі змінювати, мету і предмет господарської діяльності; 2) визначати структуру утвореного ним суб'єкта господарювання; 3) визначати склад і компетенцію органів управління суб'єкта господарювання; 4) передавати майно у власність суб'єкта господарювання або закріплювати майно на праві господарського відання (для здійснення комерційної господарської діяльності) чи на праві оперативного управління (для здійснення некомерційної господарської діяльності); 5) встановлювати порядок використання майна, в тому числі вирішувати питання про напрямки використання прибутку; 6) припиняти діяльність суб'єкта господарювання (ч. 1, 2 ст. 135 ГК).

51. Організаційно-господарські зобов'язання відповідно до ч. 3 ст. 135 ГК своїм змістом мають корпоративні права засновників (засновника) суб'єкта господарювання та обов'язки цього суб'єкта, що кореспондують корпоративним правам. Корпоративні права для цілей оподаткування визначаються широко — як права засновника стосовно заснованого ним суб'єкта господарювання (ч. 1.8 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113]). Частина 1 ст. 167 ГК визначає корпоративні права як «права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включає правомочності на участь цієї особи в управлінні суб'єктом господарювання, отримання певної частки прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації такого суб'єкта».

52. Суб'єктами організаційно-господарських зобов'язань, змістом яких є корпоративні права, можуть бути будь-які учасники суб'єктів господарювання, в тому числі фізичні особи. Суб'єкт корпоративних прав може захищати їх наступними способами:

1) вимагати в суді визнання недійсними рішень, прийнятих суб'єктом господарювання;

2) вимагати визнання недійсними правочинів, вчинених суб'єктами господарювання, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства, порушують права або інтереси суб'єкта корпоративних прав; 3) вимагати виплати дивідендів відповідно до законодавства, установчих документів та рішення вищого органу суб'єкта господарювання; 4) вимагати передання частки майна суб'єкта господарювання, що залишилась при ліквідації суб'єкта господарювання.

53. Відповідно до ч. 2 ст. 176 ГК відносини між суб'єктами господарювання, що разом організовують об'єднання чи господарське товариство, та «органами управління» цих об'єднань та товариств, є організаційно-господарськими зобов'язаннями. Це твердження не має будь-якого практичного значення.

54. Стаття 177 ГК установлює спеціальні правила щодо соціально-комунальних зобов'язань суб'єктів господарювання, в межах яких суб'єкти господарювання створюють спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю, організують їх професійну підготовку, надають допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження тощо. У частині, що не врегульована цією статтею та іншими спеціальними законами, на ці зобов'язання може поширюватись чинність положень Цивільного кодексу.

55. Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] означає визнання Україною юрисдикції Європейського Суду з прав людини. Тому у справах, що випливають із відносин, на які поширюється зазначена Конвенція, поняття цивільних відносин слід тлумачити відповідно до розуміння цивільних прав та обов'язків, що склалося у Європейському Суді. Суд виходить із того, що при визначенні сфери цивільного права не має вирішального значення та обставина, які акти національного законодавства регулюють спірні відносини. Вирішальним для застосування ст. 6 Конвенції, що гарантує право на справедливий публічний розгляд у суді впродовж розумного строку справ про цивільні права та обов'язки, Суд вважає значення