Читати книгу - "Ніч на Івана Купала"

Останню фразу Маркіяна викрикнула якимось надто високим, майже фальшивим тембром, це різонуло вухо навіть Ляні, і вона здригнулася. Не кажучи вже про те, що вона мало пасувала до ситуації за змістом. Але, мабуть, Маркіяна хотіла, аби латина прозвучала для нетренованих хлопців чимось на зразок мантри. І підтвердила версію про зв’язок із космосом.

Розрахунок виявився правильним, і попри сильну непереконливість текстів та інтонацій, у хлопців не витримали нерви, вони похапцем вилізли на свій мотоцикл і газонули поміж темні силуети дерев.

На галявині ще деякий час було зовсім тихо. Маркіян перестав побренькувати на гітарі і підкинув хмизу в багаття. Потім озвалася Ляна.

– Що це за історія про Іванку? Ти все це вигадала?

– Ні, бабця розповіла, до якої я ходила збирати фольклор. Казала, що у них у селі є хлопець, на шахті працює. Називається Андрій. Він був заручений з дівчиною, Іванкою, у якої на Купала був день народження. Два роки тому він пішов у цей день свататися до її батьків, а вона – з подругами на річку. Поки обмивали заручини, дівчина втопилася. А цей Андрій зійшов з розуму, тепер п’є, і всі його бояться. Вже двох дівчат викинув з вікна на якійсь забаві. Якщо вони повернуться, нам кінець.

Маркіяна раптом сіла на землю і заплакала. Руки її тремтіли, давалося взнаки перенапруження.

– Ну що ти, Маркіяно, ти ж врятувала нас усіх. Перестань, що б ми робили, якби не ти, – втішала її Яніна.

Потім усі мовчки поскидали віночки і почали збиратися. Шлях додому у цілковитій темряві, ледь підсвіченій зорями, був значно важчим і довшим, ніж прогулянка сюди. Виявилося, що ніхто не прихопив із собою ліхтарика, та і дорогу особливо не запам’ятовували, здавалося, що вони зовсім близько від села і нескладно буде дійти назад.

Потроху приходило усвідомлення, якою небезпечною була їхня нічна пригода, всі намагалися не думати, що буде, якщо біля школи їх чекають Андрій із Вєталєм або й більша п’яна компанія. Петрик, якого трусило і в якого підкошувалися ноги, планував завтрашній від’їзд групи. Навіть сказав про це вголос:

– Завтра вирушаємо першою ж електричкою. Я не можу взяти на себе таку відповідальність.

Потім повторив це ще кілька разів, наголошуючи слово «першою», так ніби цих електричок було кілька. Насправді ж їздила тільки одна, о сьомій тридцять вранці. Йому ніхто не відповів. Петрик уявляв собі, що скаже йому декан, дізнавшись, що він повів чотирнадцять практиканток до лісу серед ночі, коли в селі повно п’яних, і йому ставало ще гірше. Його ніколи не візьмуть на роботу, якщо вся ця історія випливе. Але випливе вона все одно, рано чи пізно. А якщо ці двоє прийдуть ще раз? Що буде тоді, Петрик намагався не думати.

Вони добрели до школи, коли надворі вже сіріло, і попадали на принесені зі спортзалу гімнастичні мати, які використовували замість ліжок.

Попрокидалися аж під вечір, здоровий молодий сон переміг страх. Петрик, який встав першим, стукав молотком десь унизу. Він вирішив, що коли вже не вдалося виїхати, то слід принаймні надійно позамикати двері школи. Тим більше що перед від’їздом потрібно було віддати ключа від школи директорові, а той повернеться лише за кілька днів. Кому можна віддати ключа у відсутність директора, Петрик не знав. Його взагалі охоплювали дедалі глибші сумніви щодо власної здатності бути організатором і брати на себе відповідальність. Не кажучи вже про те, що ні двері, ні вікна у школі толком не зачинялися.

Снідали чи то вечеряли мовчки. Але поволі апокаліптичний настрій розсіявся, і всі почали обговорювати деталі вчорашньої пригоди, дивуватися Маркіяниній винахідливості, обмінюватися враженнями. Похмурим залишався тільки Петрик, і його можна було зрозуміти.

Ляна вийшла в коридор набрати води в туалеті, але дуже швидко повернулася з блідим як крейда обличчям.

– Там, у коридорі, здається, хтось є, – сказала вона, і Петрик миттю підхопився зі свого місця.

У кінці коридору він і справді побачив два червоні світлячки, які швидше за все були вогниками цигарок, звідти йшов запах тютюнового диму і чути було перешіптування.

– Ви там тойво, – сказав голос із темряви, це був голос Андрія. – Ми світло потім включим, якшо шо, не шугайтеся.

Тільки тепер Петрик збагнув, що коли півгодини тому раптом зникло світло, це не було пов’язане із звичайними, майже щоденними тут відключеннями електроенергії, і вкотре розізлився на себе за легковажність, виявляється, вчорашня пригода нічого його не навчила, він і далі наївно сподівався, що «пронесе», як двієчник на іспиті.

– Хай ця з разними очима підійде. Є базар, – сказав Вєталь і забичкував цигарку. У цілковитій тиші, яка запала після його слів, було виразно чути, як цигарка зашипіла, мабуть, потрапила на місце, куди хтось із них перед тим сплюнув.

Маркіяна зробила крок вперед, але Петрик рішуче взяв її за лікоть. Щоправда, на цьому його рішучість вичерпалася, і він не знав, що робити далі. Було ясно, що пускати дівчину саму до цих двох потвор, які з невідомими намірами вимкнули світло, не можна ні в якому разі. Але і самому йому іти до них було страшнувато. І тут йому на допомогу несподівано прийшов Тарас.

– Я замість неї, що вам потрібно, хлопці, – сказав він і попрямував до протилежного кінця коридору.

– А ти хто, тіпа, – здивувався Андрій. – Шось я тебе не помню вчора. Тільки один, кажись, був, з гітарою.

– А ми з вами не бачилися раніше, хлопці, – збрехав Тарас, сподіваючись, що Вєталь теж його не пам’ятає. – Хто ви такі і що вам потрібно?

– Вєдьма ця мені нужна з разними очима. Жениться хочу, – рішуче сказав Андрій і забичкував свою цигарку поряд з окурком друга. Знову зашипіло.

– Ніяка вона не відьма. Вона – моя дівчина. Тож усі питання прошу скеровувати до мене, – сказав Тарас, і дві пари очей уважно подивилися на його сутулу постать гуманітарія. Особливої поваги вона у них не викликала, але несподівані ускладнення в особистому житті нареченої змусили їх замислитися і придумати корективи до попереднього плану.