Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але Яцик спокійно йому пояснював: він одразу ж знайде собі роботу в Монреалі, куди вони прилітають. Там у нього є добрий знайомий, який за потреби в цьому допоможе. Підкреслив, що не збирається одержувати допомогу для безробітних і жити з неї, бо їде в цю країну не для того, аби бути в ній паразитом.
Відповідальний представник йому повірив. Для годиться пострахав Яцика, що потім наведе про нього довідки, чи справді він одразу ж став до роботи, і дозволив не їхати в холодний Едмонтон.
Уже в аеропорту канадець на всяк випадок зателефонував на вказану Яциком адресу й перепитав, чи там справді проживає названий чоловік. Господиня відповіла: так. І він, мовляв, чекає свого знайомця, котрий має днями прилетіти з Німеччини, а вона згодна взяти того в квартиранти.
Представник не приховував свого задоволення: все сказане Яциком точно збігалося.
А Яцик уперше переконався: в цій країні легко порозумітися, якщо чесно і щиро кажеш про свої наміри і маєш розумні аргументи.
Інші емігранти, які через лінощі навіть бодай трохи не вивчили англійську, в нових умовах не могли ні обстояти свої інтереси, ні бодай проафішувати свої наміри. Тут вони були майже німі. Ніякого вибору їм ніхто не пропонував, а самі вони його не знайшли. Хотіли того чи ні, а довелося їм ще мандрувати з Монреаля до Едмонтона.
А Яцик, який мав за плечима двадцять сім літ, надію і рішучість у душі й сім доларів у кишені, взяв таксі й поїхав за вивченою напам'ять адресою, де він мав поселитися.
Два долари – плата за таксі. П'ять одразу ж віддав господарці за квартиру. Тепер у кишенях порожньо, але в нього є руки і голова на плечах. Отже, не пропаде. Робота в ресторані? Годиться. Небагато платять?
Нічого, доки руки робитимуть, очі видивлятимуться щось краще. А голова думатиме, шукатиме варіанти, обраховуватиме, водночас уганяючи в пам'ять французькі слова (французька в Монреалі, що належить до провінції Квебек, набагато поширеніша за англійську).
Отже, двадцять один долар на тиждень у ресторані на вулиці Святої Катерини й вечірня школа французької мови. За кілька днів уже мав у своєму арсеналі десяток фраз, з якими звертався до господині та її доньки, чим відразу створив про себе враження людини, котра вміє зважати на загальноприйняті норми співжиття й прагне в усьому підтягтися до інших, щоб не виглядати неповноцінною чи дивакуватою. Ніби й дрібниця, але в ній – ще одне свідчення загальножиттєвих настанов, постійної готовності долати будь-які перешкоди, щоб мати змогу активно впливати на перебіг подій, з ним пов'язаних.
Уже від перших своїх кроків на цій землі він переконувався: тут не люблять невдах. У цьому суспільстві всі націлені на життєвий успіх. Те йому подобалося й додавало честолюбних надій. Але спочатку повинен був знайти і своє місце, і свою справу в цій країні, яка ще була для нього чужою. Яцик ще не знав багатьох доконче необхідних для існування тут речей. Але хотів дізнатися, прагнув учитися, умів бачити й слухати. І це давало йому шанс.
Ще в Німеччині почавши виходити за межі досвіду людини, яка виросла в лоні суто селянської культури з усіма притаманними їй світоглядними особливостями, він уже був готовий до сприйняття й засвоєння інших знань і стосунків. І це на тому етапі було його відчутною перевагою перед деякими іншими вчорашніми селюками, котрі, опинившися в канадських містах, чи не хотіли, чи не могли переступити через той специфічний досвід, який тут дуже рідко міг їм стати у пригоді.
Рідкозаселена людьми Канада розбудовувалася, вступала в період індустріалізації, їй потрібні були тисячі енергійних рук і кмітливих голів. Вона охоче приймала емігрантів. Щоправда, вони – за незначними винятками – були не особливо кваліфікованою робочою силою. Зате Дешевою. І – що теж важливо - згідні працювати на непрестижних роботах, бо не мали іншого вибору. Чи й треба казати про те, що ці чужоземці, які приїхали сюди без капіталу, прагнучи стати на ноги й маючи для цього тільки один засіб – роботу, здебільшого перетворювалися на справді старанних працівників. Здобувши більш-менш задовільно оплачувану роботу, дорожили нею. Одне слово, на противагу місцевим жителям, набагато сильніше трималися робочих місць і не хотіли ризикувати ними. Багато хто з них жив за тим обережним законом, який в Україні сформульований словами «краще синиця в руці, ніж журавель у небі».
Він, уже маючи ту синицю, хотів на додачу до неї і журавля.
…Стояв лютий 1949 року. Зими лишалося вже небагато.
Весна уявлялася не тільки оживанням та невпинним оновленням краєвиду, а й добровісними змінами, які неодмінно з собою принесе.
Йому вірилося, що не помиляється у всіх своїх сподіваннях, бо покладався не так на щасливий випадок, як на себе. Повторював собі: «Матиму лише те, що зроблю і зароблю».
Того ж 1949 року в Канаді з'явилася українською мовою книжка «Це Канада». Видали її Міністерство копалень і природних багатств та Канадійське товариство для освіти дорослих. На обкладинці зазначено, що це – «кишеньковий путівник по Канаді».
Чомусь я твердо переконаний, що Яцик не міг не читати цю книжку.
По-перше, в ній зібрано найнеобхіднішу інформацію про країну, до якої прибув емігрант з України.
По-друге, Яцик кілька разів говорив мені, що, опинившися в Канаді, не тільки зацікавлено роззирався навсібіч, а й поринув у книжки, прагнучи взнати, що це за країна і що в ній де.
По-третє, довідник видано українською. Отже, ніякого клопоту з перекладом – усе відразу зрозуміло кожному прибульцю з нашого краю.
«Пізнайте Канаду», – закликають у вступному слові видавці. «Ціль цієї книжечки є привітати вас з приїздом до Канади. Тому що ви тут житимете й станете громадянином, ми бажаємо, щоб ви якнайскоріше чулися не тільки задоволені,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець, який відмовився бути бідним», після закриття браузера.