Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"

Ясна річ, видання не претендує на якісь глобальні узагальнення – це лише путівник, де зібрано най-необхіднішу інформацію. Але в ньому заакцентовані важливі для новоприбульців психологічні моменти. «Незадовго по вашім приїзді до Канади ви завважите, що багато речей тут роблять інакше, як у Великій Британії або взагалі в Европі. Природна річ, що в багатьох випадках ви будете уважати старокрайовий спосіб за кращий від канадійського. Коли так, то ніхто не буде гніватися на вас, як по щирості скажете, що думаєте. Але часом невгамовна критика звичаїв інших людей приводить до непорозуміння. Ми, канадійці, також маємо такі клопоти у себе вдома. Наприклад, людина із Східної Канади, що поселиться в степових провінціях, завжди знаходить багато такого, що, на її думку, можна було б поліпшити. А так само людині з Західної Канади не все буде до вподоби в Торонті і він знайде багато речей у місті, вартих його критики, і не буде критися зі своїми думками. Це все гаразд так довго, доки воно робиться в добрій вірі. Але все-таки краще, щоб новопришелець до якого б то не було краю не говорив без кінця міри про те, що то там було, звідки він приїхав, а як тут, у Канаді…»

З путівника прибульці дізнавалися, що в економічній історії Канади починається перелом. З аграрного краю вона перетворюється на промисловий. Незаперечним індустріальним лідером ставав Монреаль, до якого Яцик прибув. А з провінцій найбільше промислових підприємств мала Онтаріо.

З огляду на Яцикове недалеке майбутнє цінними видавалися й ось такі подробиці: «Багато канадійців побудували великі індустрії, починаючи із малого. Канада це також край, повний різних можливостей для переселенців.

 Меценати Володимир  Кашицький, Петро Яцик,  Марян Коць і Джінет Байдужа 2000 р

Чехословаки позасновували фабрики, які виробляють такі речі, як жіночі черевики, рибальські мотовила, рукавички, фанери, гідравлічні гальма й точні інструменти. Мадяр має фабрику декоративної  порцеляни. Румун виробляє стальові й волоконні скриньки й валізки. Бельгійці виробляють тенісові ракети, лещети, алюміновий посуд і приладдя з нержавіючої сталі. Поляк провадить фабрикою сукна на пальта…»

Великі можливості для прибульців давала й сфера торгівлі: «Не багато таких, що можуть почати якесь діло аж на таку скалю, але знайдеться чимало людей, що хотіли 6 завести малу крамницю або якесь інше підприємство. На цім полі є знамениті вигляди на успіх. Переважаюча кількість торгівлі все ще знаходиться в руках дрібних крамарів, які є власниками крамниць. Багато людей заробляє на життя в малих крамницях або майстернях різного роду. Все, що потрібне, – це досвід і трохи капіталу…»

Його досвід саме такого характеру лише починав набуватися.

Капіталу ще не було. Але була надія на нього.  Перевисав думкою у майбутнє, в якому бачив свій шанс.

…Отже, мив у монреальському ресторані посуд і вже думав, як найшвидше звідси вибратися, знайшовши іншу роботу, бо вельми відчував те, що називається великим душевним дискомфортом.

Молоді дівчата приносили йому гори забруднених різними соусами й підливами тарілок і, здавалося, підсміювалися з нього. Він закипав гнівом на себе, що не знайшов чогось відповіднішого для чоловіка. Ковзав поглядом на інший бік підсобного приміщення ресторану й бачив старого, низенького, геть зморщеного японця, котрий теж мив посуд і, ввижалося Яцикові, також з неприхованими глузами дивився на нього, мовби хотів сказати: «Мені вже нікуди подітися, а ти, молодий, здоровий, чого нидієш тут? У тебе ж -'стільки можливостей! Тільки вийди на вулицю – і відразу ж знайдеш щось вартісніше…»

Закінчував працю, виходив на вулицю, скрізь розпитував про роботу.

У відповідь на його запитання часто ставили запитання йому:

– Що ти вмієш?

– Усе можу, – казав він і починав перераховувати, що міг би робити.

– Віримо, що все, але що ти вмієш робити добре? Уже тоді він виразно відчув різницю між тим світом,

у якому народився й виріс, і нинішнім. Тут нікого не цікавило, що людина може робити. Цікавило лиш те, що саме уміє робити добре.

У справедливості тих вимог невдовзі переконався, потрапивши на різню. Працював поряд з немолодим євреєм, відокремлюючи м'ясо від кісток. Доки Яцик домучив один шмат, у сусіди було вже з десяток. На його роботу страшно було глянути. В сусіди ж кістки лежали мовби відполіровані. Хоч сядь та й плач.

Але наполегливий характер виручав його скрізь.

Наступного дня прийшов на роботу раніше. Наточив ножа так, що ним легко можна було б голитися. Непомітно придивлявся до сусіда, вивчав його економні й спокійні рухи. Вчився на ходу.

Той інколи здивовано позиркував на нього – Яцика раптово мовби підмінили. Він уже мало нагадував того безпорадного чоловіка, який працював тут ще вчора.

Ще раз переконався не тільки в тому, що не святі горшки ліплять. Виявляється, дуже часто наші здібності прямо пропорційно залежать од наших бажань і нашої наполегливості.

Звичайно ж, робота була марудна. З такої тяжко одержати якесь задоволення. Але якщо не маєш відповідної кваліфікації і не вкладеш у неї душу, то нічого до пуття не зробиш, а отже – й не заробиш. А Яцикові тоді йшлося передовсім про це і тільки про це. Без грошей тут, у чужому краю, він не міг би й кроку ступити.

Отже, приємна чи неприємна тобі така робота -то твоя суто особиста справа і ніхто тебе про неї не запитує. Мусиш полюбити цю роботу, бо поки що не маєш іншого виходу. А платою за ту вимушену любов стане трохи більша сума доларів.

…Згадуючи свої тодішні самонастанови й боріння духу, Петро Яцик обмежується лаконічним коментарем: «Я поклав собі за мету зловити біду за хвіст, доки молодий і міцний, а якщо ні, то постаріюся – і біда зловить мене. Тоді вже від неї не вирвуся. Треба вкластися в цей