Читати книгу - "Вітер з Дніпра"

— Олесю, внучечко дорогенька, снідати треба, я за тобою через перелази, я за тобою через городи, варенички ще гарячі!

Баба Лизавета прибігла з мискою і зняла капустяний листок, а в мисці всього один вареник.

— Це ж я, як бігла, вареники розгубила — на перелазі, по городах!

А Куцак облизується, куцим хвостом вертить, він біг за бабою Лизаветою і дякував їй за смачні вареники з сиром.

Так закінчилась історія з сніданком для дорогої внучки, а історія з Павликом тільки почалася.

в якому лірично розповідається про дуже зайнятого голову колгоспу і про пригоду з славетним гусаком. У цьому-таки розділі вперше з'являється драний черевик

З перших днів гостювання в діда та баби Олеся жадібно накинулась на природу. Може, це трохи невдалий вираз, може, краще сказати — жадібно почала скубти природу. В полі наскубла величезний букет волошок і темно-лілових сокирок. Наталя показала, як із сокирок можна зробити маленькі віночки, а з квітки дикої рожі «баришню» в спідничці із блідо-рожевих пелюстків. «Наскубла» Олеся також якихось жовтих і темно-червоних квітів. Саме з цими квітами й трапився конфуз. Побачив їх у Олесі Кузька й спитав:,

— Шкідників винищуєш?

— Як?

— А такечки. І навіть дуже просто. Оцей жовтий — осот, а червонуватий — кукіль. Найлихіші вороги наших ланів.

— Та це ж… квіти!

— Гарні квіти, а ми з ними щороку боремося. Із корінням їх виорюємо. Гадина, а не квітка. А це — волошки й сокирки. Давай я віднесу в хату-лабораторію. Там у нас ще неповна колекція бур'янів!

Оці ніжні пелюстки, оці квіти — це бур'яни! Аж боляче стало і навіть образливо — піддурили! Такими скромними та хорошими прикинулись, а ось — будь ласка, шкідники бур'яновичі, будь ласка, займіть своє місце в колекції!

Таке було перше знайомство Олесі з природою в полі. Потім вона познайомилася з великою жабою і довідалась, що жабу ту звуть — кракогуз і що вона може плигнути і вп'ястися в очі. А то ще на березі є такі довгі камінчики, схожі на палець або на гостру кулю, їхня назва — пацюки. З них можна ножем наскребти білого порошку, і той порошок добре вигоює виразки.

Таких звичайнісіньких речей не знала Олеся! Зате її авторитет дуже піднісся серед, дітей, коли вона повідомила, що бачила живого слона і живісіньких білих ведмедів. У колгоспі не було зоопарку, а в місті з колгоспівських піонерів були тільки Кузька та Павлик.

Незабаром трапилась невеличка, але цікава подія, в якій узяло участь троє істот і кілька піонерів, і завдяки цій події авторитет Олесі піднісся ще вище.

Євгешка погано зачинив дверцята в загончику для гусей. Гусак Капітан Капітанич (перша істота) вийшов із свого приміщення на волю. Тут де взявся Куцак (друга істота) і, весело гавкаючи, погнав першу істоту (себто Капітана Капітанича) просто до річки, де жила третя істота, про яку довідаєтесь трохи нижче.

Євген довідався про втечу свого вихованця і побачив його вже аж на Дніпрі. Гусак плавав на воді, де дуже глибоко, до того ж дістатися до нього було майже неможливо через те, що берег у тому місці був високий і крутий. Куцак гавкав на Капітана Капітанича з кручі, а Євген на кручі ж таки безпорадно вимахував руками.

І раптом із славетним гусаком трапилось щось незрозуміле. Він перелякано скрикнув і з жахом почав бити крилами об воду. Щось невмолимо тягло Капітана Капітанича на дно. Євгешка почав гукати на допомогу. Він гукав так голосно, наче самого його тягнув за ногу водяний дідько.

Перший почув крик Євгена Бицик, який недалеко вудив рибу. Він негайно прибіг на місце події, а за ним невдовзі з'явились Олеся, Наталя й Павлик.

— Сом! — вигукнув Бицик, — його тягне сом!

Це справді був сом, третя з трьох істот, учасників цієї події. І, безперечно, це був той страшний сом, якого бачив дід Галактіон на початку цієї повісті.

— Рятуйте, рятуйте його! Капітан Капітанич! — мало не з плачем благав Євгешка.

— Стрибай у воду! Швидше стрибай! — гукнула Олеся.

— Не… не можу… Но… ногу звихнув! — аж побілів Євген від самої думки стрибнути з кручі в Дніпро.

Тим часом водяне страховище вже перемагало свою жертву. Гусак знесилювався, удари його крил об воду робилися все слабішими, ще кілька хвилин — і гордий білий птах зникне під водою.

І цієї миті блакитна майка метнулася з кручі.

— Олесю! — злякано вихопилося у Павлика. Він на ходу зірвав із себе сорочку і стрибнув за дівчиною вниз.

На цьому треба поставити крапку й закінчити розділ. Можна також поставити три зірки (ось так — ***) і далі розповідати про щось інше. Так роблять багато авторів, щоб зацікавити читача, щоб він з нетерплячкою чекав, чим же, нарешті, закінчиться подія.

Міг би так зробити і я. Адже подія обірвалася на дуже напруженому моменті