Читати книгу - "Емісар"

— Узагалі-то я не готовий розповідати про це, даруй. Знаєш, навіть дуже близькій людині часом важко розповісти про щось потаємне… Може ми з тобою більше ніколи не побачимося, але однаково не хотілося б виглядати у твоїх очах якимось схибленим диваком.

Ми говорили довго, бо ж розумом її Бог не обділив. Я намагався бути галантним кавалером і чим більше порожніла пляшка вина, тим далі відходили убік обставини, які привели мене сюди. Я навіть запросив її на танець — музику добряче було чути з бару під готелем. Інга, щоправда, не сприйняла це серйозно і постійно сміялася, говорила. А я б не відмовився протанцювати з нею мовчки — може зробити це з такою жінкою вдруге вже ніколи не вдасться. З огляду знову-таки на обставини. Та попри усю свою зовнішню сексуальність, вона була на дотик якоюсь холодною і взагалі… ніякою. Від неї не відходило жодних хвиль, і я попри все бажання не потрапляв у хмарку її аури, яка мала б існувати навколо неї і примушувати паморочитися у голові.

Музика у барі, нарешті, стихла. Народ ще гуляв унизу. А моя несподівана подруга по нещастю насамкінець вирішила і собі зайнятися господарськими справами. Вона зібрала посуд і постелила обидва ліжка. Я дізнався, що вона непогано готує, причому завжди робить це не з напівфабрикатів, як мені здавалося, а з натурального базарного продукту.

— Усе, — промовила вона. — Вибирай собі ліжко. Ні, не так. Оте — моє. А тепер вибирай. Це щоб тобі легше було. Люблю, коли усе ясно. Пробач, романтикою не наділена.

Світло загасло. Це була ідіотська ситуація. Мені пропонувала себе жінка, на яку я узагалі не заслуговував. Та разом з тим я не міг упевнено сказати собі, що хочу її. Тим паче, з урахуванням обставин. Хіба думатимеш про секс, коли не знаєш, що тебе чекає завтра? Не раз у п’яній компанії за столом точилися балачки про те, чого хотілося б перед смертю… Це якщо смерть не загрожує реально. Тоді хочеться і того, і другого, і третього. А якщо вона поруч? Тоді не хочеться нічого, тільки щоб зникла ця перспектива.

Я сів на край її ліжка і знайшов рукою тіло, не вкрите простирадлом. Вона лягла у сорочці. Отієї хмаринки я так і не відчув, навіть коли зігнувся і поцілував її губи, а потім шию. А обійми Інги виявилися на диво легкими й обережними — зовсім не такими, як манера спілкування. І не відчувалося у них нічого наказового. І я все-таки забув про те, що лишилося назовні. Дивно було б, якби воно не з’явилося — бажання мати цю жінку. Яке щастя, що вона не нав’язувала своєї волі тут! Ні граминки! А я поступово починав втрачати глузд від того, що тримав у руках. Господи… Вона не вміла поводитися у ліжку! І біс з тобою! Чи мені не однаково? Така жінка може бути холодною, наче снігова королева. Добре, що дозволила, а усе, що потрібно, я візьму сам.

Дихання унормувалося, а серце ще довго надриватиметься. І я запитав чи добре їй було зі мною. Інга опустила руку до моєї щоки і легенько приголубила її замість відповіді. А моє вухо, притиснуте до її грудей, чуло мертву тишу.

— Нечесно брехати, — зітхнув я. — У мене серце вискакує, а ти наче на робочій нараді…

Ще хотілося сказати, що у таких жінок взагалі немає серця, але це було б занадто.

Її друга рука також потяглася до мого обличчя і я відчув, що мене кудись спрямовують. Чого ж ти хочеш? А вона притулила мене вухом до свого тіла з іншого боку і тоді я відчув. Ого! Воно бухало так, що не варто було сумніватися у тому, що мене-таки сприйняли як чоловіка. Ну, слава Богу. Адже мені зараз щиро хотілося, щоб їй було добре. І не тільки у ліжку, взагалі.

А за хвилину я зірвався і сів. Різко та несподівано, від чого вона здригнулася. Сон пропав. Розслабленість кудись поділася і усе в середині стислося. Досі, від того нещасливого вечора у кафе «Артист», я тільки й думав — «чому», ламаючи голову, а тепер, завдяки кільком хвилинам у ліжку з Інгою, дістав шанс дізнатися. Чорти б забрали! Невже…

Це було воно. Шлях до відповіді.

— Що сталося? — запитала Інга. — Володю, що сталося?

— Нічого, пробач. Хочу в душ. Поможи мені.

— Що помогти? — не зрозуміла вона. — Помити тебе?!

— Так, якщо тебе не коробить таке прохання з мого боку.

— Ну, чого ж… Н-да… Вовчику, з тобою не засумуєш.

Вода у ванні зашуміла, а у мене дедалі більше вирувало у голові. Ось чому… Ось чому я! І нова тривога, нове важке передчуття огортало холодом щойно розпалене тіло.

Ось, виявляється, чому…

Загорнута у сорочку Інга стояла у нерішучості. Я поставив поруч з ванною крісло і повернувся з двома чашками кави.

— Це що… ми питимемо каву? Тут?! Милий мій, а спати коли? Завтра тре…

— Схоже, спати сьогодні не доведеться, — перебив я, відкручуючи воду ще більше і стишуючи голос. — Принаймні мені. Ти питала, що сталося? Дуже важливе сталося, поки ми займалися коханням. Дякую тобі, що запросила, інакше б… Словом, тепер ти мусиш мене вислухати. Гадаю, це важливо і для тебе. Сідай ближче і говори тихо, так як я.

— Ну, кажи, — розвела руками вона, украй здивована моїми інтонаціями. — А чому тут, у ванній? Чому тихо?

— Так треба. Я можу говорити?

Струмінь води тарабанив у решітку, створюючи шум у ванній кімнаті. Інга заклала свої незрівняні ноги одна на одну і промовила:

— Не відволікайся. Давай. А вода що, так і має бігти?

— Має. Не бійся, я не збоченець. Але…