Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зоряний єгер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний єгер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний єгер" автора Григорій Євгенович Темкін. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 72
Перейти на сторінку:

Звістка мене приголомшила: Тоцці був наймолодший в експедиції Бурцена, і я дуже розраховував на його розповідь. Але Альберто вже нічого не розповість.

Тері Масграйв виявився на космічному кораблі, біля гіперприймача, і зв’язатися з ним удалося відразу. Екран заповнило широке, посічене складками і зморшками бородате обличчя. Дізнавшись, про що піде мова, Масграйв, як і Олена Бурцен, навіть не потрудився приховати своє невдоволення: вигляд його став відчуженим і підкреслено офіційним.

Масграйв неприязно примружився, пожував м’ясистими губами, від чого ходором заходила його піратська — чи раніше вона називалася «шкіперською»? — борода.

— У цій експедиції загинули люди, — сказав він. — Усі мої свідчення викладені в рапорті, який ви могли прочитати. На Мегері могло трапитися все, що завгодно.

Капітан явно не бажав розводитися. Цікаво, чому?

— Яка у вас думка про склад експедиції? — спробував я зайти з другого боку.

І відчув, що зачепив: у прозорих очах Масграйва промайнуло щось схоже на замішання. Знову ухилятиметься? Ні, не повинен, питання надто лобове.

— Відповідаю, — хитнув головою Масграйв. — У Тринадцятій гіперкосмічній був не найкращий у моїй практиці екіпаж.

Дзвякнув, немов розсипав мідні кульки на скло, зумер. Сеанс зв’язку закінчувався.

— Не найкращий у науковому сенсі? — уточнив я.

— У психологічному.

Це було несподівано. Я забарився з черговим питанням, але з наростаючим тріском ефіру зв’язок обірвався.


Набіль Сааді викликав мене під ранок, коли я вже збирався, але ніяк не міг змусити себе встати. Щоб виглядати нормально, довелося вдягатися.

Набіль Сааді був зодягнений у вечірню фрачну пару малинового кольору. Стоячий комірець його білосніжної сорочки стягував плямистий «метелик».

— Шкодую, що перервав ваш відпочинок, але мені переказали, виклик терміновий, — сказав він.

Наскільки обидва попередні співрозмовники стримано й навіть негативно сприймали мої пояснення, настільки захоплено відреагував Сааді.

— Ви не уявляєте, як я заздрю вам, любий Олексо Васильовичу. Ви летите на Мегеру — дивовижну, унікальну планету. Другої такої просто немає. Якби в мене була можливість, я присвятив би дослідженню Мегери все життя. Я певен, що контакт із позаземним розумом усе-таки мав місце на Мегері. Але я в своїй упевненості наразі самотній. Хіба мислимо повідомлення Бурцена й Декамповерде пояснити галюцинаціями? І потім, Олексо Васильовичу, я сам був там, ходив по землі Мегери шість днів. Лише шість днів! І можу сказати, така планета не може не народити розум, не може!

Дзвякнув клятий зумер. Встигнути б задати головне для мене питання до Сааді.

— Професоре, а що ви можете сказати про особисті взаємини учасників експедиції?

— Особисті? — Співрозмовник невизначено знизав плечима. — Складні були взаємини… Але на роботі вони не позначалися. Та й навіщо вам це? Розум треба шукати на Мегері, розум…

Того-таки дня мені передали гіперграму. Мій настільний секретар, апетитно хрумкнувши кристалом із записом, викотив на стрічку текст:

«У випадку, якщо питання вашого супутника не вирішене або вирішене не остаточно, хотів би запропонувати власну кандидатуру. Окрім палкого особистого й наукового прагнення побувати на Мегері ще раз, наведу наступні докази. Ваш покірний слуга є одним із провідних фахівців з Мегери, брав участь у експедиції, що цікавить вас, і може допомогти відтворити картину тих днів, а також має у своєму розпорядженні наразі експериментальну, але цілком робочу модель приладу, який повинен значно полегшити пошуки розуму на Мегері. Якщо ви підтвердите згоду на мою участь у експедиції, зустрічатиму вас на борту гіперльота, яким планується перекинути вас до Мегери. З нетерпінням і надією чекаю вашої відповіді. Щиро ваш, Набіль Ібн-Хішам ас-Сааді».


Таламяна вдалося вмовити швидко, я навіть здивувався його поступливості. Але потім з’ясувалося, що шеф усе розрахував заздалегідь, і вигадку з Новичковим він розглядав як своєрідне психологічне гартування свого співробітника.


Задоволений, я повернувся в інформаторій, набрав позитивну відповідь Сааді.

У мене залишався ще один виклик гіперзв’язку, яким слід було, не відкладаючи, розпорядитися. Я узяв довідку й дізнався, що в загиблої Аніти Декамповерде в Сан-Пауло жива мати.

Розмова вийшла не з легких. Донья Декамповерде плакала, показувала фотографії дочки.

Вже не сподіваючись отримати потрібні відомості, я зупинив одноманітні голосіння немолодої жінки й запитав прямо:

— Даруйте, сеньйоро Декамповерде, але чим, по-вашому, викликаний нещасний випадок з вашою дочкою?

Вона відклала убік альбом, осудливо поглянула на мене очима, повними гіркоти.

— Не кажіть мені про нещасний випадок, юначе, — задерши сухе старече підборіддя, з викликом промовила вона. — Стався злочин. Мою дочку вбили.


Цукристий сік всупереч усьому стікав не вниз, до коріння, а піднімався, дерся по тріснутому стеблу, присмоктуючись липким язиком до основ бічних пагонів. Ближче до верхівки, біля тріщини, повзучий сік, білий мов цукор, ставав усе темнішим, скочувався в бурі кульки, які одна за одною відвалювалися від клейкої маси й випускали крила. Втім, мушки-кульки далеко не розліталися — здолавши шлях у декілька десятків метрів, вони з плаксивим теньканням пікірували й угвинчувалися у вогкий ґрунт. Жук, знову висунувшись із хвоща, несхвально спостерігав за мушками. А ті, не звертаючи уваги на сердиті заклики вусиків-антен квазіпредка, поспішали закопати себе якомога глибше.


РОЗДІЛ 4

Мушки-кульки готувалися до негоди. Червоне сонце нарешті звільнило небосхил, цілком передавши його Жовтому, й те вступало тепер у володіння цим світом, заполіскуючи континент бурштиновим світлом — не спекотним, але якимсь густим, тягучим, майже відчутним. До жовтого світила підтягалися його небесні васали. Спочатку щербаті, непевні півмісяці поступово набирали силу і блиск. Коли ж сонце опинилося в самому центрі їх каре, супутники розгорнулися у важкі, повнофазні місяці й заблищали,

1 ... 11 12 13 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний єгер"