Читати книгу - "Зустріч з тиранозавром"

Я мовчав, шукаючи виходу. В таборі нас тільки двоє. Джонсон за двадцять кілометрів, та й хто знає, чи не була його записка пасткою?.. Невже я приречений?..

— Одначе, ви змінилися на обличчі, професоре, — знову зазвучав вкрадливий голос Персі. — Що ж, справді, на допомогу до вас ніхто не прийде. Ця стара мавпа Джонсон надто дурний і… порядний. Коли я обережно натякнув йому в Бумба… О, як він визвірився на мене… Я ледве заспокоїв його. От Річардс був діловою людиною. Правда, він хотів надто багато. За вас, професоре, містер Бейз заплатить мені лише п’ятдесят тисяч доларів, — Персі зітхнув, — і майже сто тисяч чистого прибутку. А цей нахаба Річардс хотів сто тисяч. Хіба чех дорожчий від поляка? Хе, хе! Ви ж і не підозріваєте, як Річардс роздобув знімок ящера… Багато вас було — мисливців за динозаврами!..

— Мені все відомо! — вигукнув я. — Чех убитий Річардсом за кілька метрів звідси. А тебе, бандюго, заарештують в першому ж місті, в якому ти появишся…

Персі нахмурився.

— А ви, справді, пронюхали дещо. Але щодо мене — брехня. Персі Вуфф працює чисто. Містер Бейз знав, кому доручити цю справу. Крім усього, я везучий. Лев полегшив мені роботу. Він тільки поспішив. Якби не лев, Річардс умер би трохи пізніше… Він хотів надто багато. А ви, ви хотіли написати товсту книгу… Хе, хе, з кольоровими ілюстраціями. Між іншим, професоре, ваш підпис під статтею вже вміщено в траурну рамку. Я зробив власноручну приписку. І в конверті, який ви дали Н’Кора, вже лежить мій лист, з просьбою перевести мої п’ятдесят тисяч на банк у Кейптауні.

— Кат, ти убив і Н’Кора!

— Професоре, ви надто поганої думки про мене. Н’Кора зараз, — він глянув на ручний годинник, — Н’Кора вже трясеться на вілісі. Я віддав йому всю кореспонденцію. Це чудовий хлопець. Він здохне, але доставить її в цілості на пошту. А як він любить вас! Він стрибав од радості, коли я сказав, що повертаюсь допомогти вам, а він поїде в Бумба сам… І Квалі вас любить… Але цьому Квалі я відплачу. В Конго не люблять негрів з карабінами. Недовго йому прогулюватись по джунглях…

Персі продовжував патякати.

Раптом я згадав, що в задній кишені штанів у мене лежить складений ніж. Руки мої були скручені за спиною, але пальці залишались вільними. Я почав перебирати ними і дотягнувся до задньої кишені. Зачепивши ніж пальцем, я затиснув його в долоні. Тепер треба було відкрити лезо. Це виявилось нескладним. Персі потягнувся до пляшки і налив віскі.

Я вже не чув, що він бубонів. Думав лише про вірьовку, що стягувала руки. Чи вдасться її перерізати? Нарешті, вона ослабла. Кисті руки були звільнені. Я поворухнув ліктями і відчув, що руки вільні. Але мої ноги були міцно скручені, і я не міг розраховувати одним стрибком опинитися біля столу, де лежав пістолет. Треба було чекати, щоб Персі відвернувся. Та він обірвав на півслові своє базікання й поспішно ступив до мене.

— Вам, здасться, незручно лежати, професоре, — сказав він і хотів помацати вірьовку.

Тієї ж миті я щосили вдарив його зв’язаними ногами в живіт. Він важко повалився на підлогу. Впав намет і прикрив нас.

Я перерізав вірьовку на ногах і вислизнув з-під брезенту. Але і Персі встиг схопитись на ноги. В руках у нього був пістолет.

— Гад, ось що ти задумав, — прохрипів він. — А я ще хотів позбавити тебе від мук. Ну, тепер, старий дурень, я прострілю тобі ноги і кину живцем твоєму ящеру. Ха-ха-ха! — він підняв пістолет, ступив два кроки і прицілився в мене. — Сміється той, хто сміється…

Останнє слово заглушив постріл.

Він здався мені надзвичайно далеким. Дивно, що я не відчув болю і продовжував стояти, міцно стискаючи рукоятку ножа.

І раптом я помітив, що вираз обличчя Персі різко змінився. В його очах застигли подив і злоба, і він повільно впав навзнак.

Я озирнувся. До мене біг Квалі з карабіном у руках…

Я дописую ці рядки в польських Судетах. Зараз весна. Вдалині за квітучими садами і червоними черепичними дахами біліє красуня Сніжка. Коли я повернувся на батьківщину, товариші помістили мене в цей санаторій.

У пустинних алеях старого парку і за письмовим столом я знову й знову переживав події останніх років.

Звичайно, я не міг зробити інакше. Моє місце тільки тут, на рідній землі.

Я розумів це і раніше. Змова, жертвою якої я мало не став, лише прискорила рішення. Містер Леслі Бейз, ми з вами вороги… І не тільки тому, що ви задумали принести мене в жертву своїй жадібності. Ми істоти різних світів — світу людей і світу тиранозаврів… В перші тижні після повернення мене гнітили кошмарні сни. Найчастіше повторявся такий: елегантний чоловік з животиком і золотими зубами заходив у мою палату. Я впізнавав містера Леслі Бейза. Він пропонував укласти контракт, умовляв, шепотів про гроші і раптом перетворювався на тиранозавра. Страховище насувалось, розкривало люту пащу, я пробував тікати, кликав на допомогу…

Ці сни більше не повторюються. Незабаром я їду у Варшаву — там мене чекає робота.

А в далекому Конго точиться війна. Квалі здобуває свободу для своєї батьківщини…

Я часто думаю про Квалі.

Тоді, того жахливого дня я уклав з ним союз братерства над тілом застріленого Персі Вуффа. Містер Бейз ніколи не одержить свого ящера, — вирішили ми. Остання робота палеонтолога Збишека Турського в світі тиранозаврів повинна залишитись незакінченою.

Я написав коротеньку записку Джонсону. Можливо, він і не