Читати книгу - "Шалені шахи"

— Перепрошую, Василю Костянтиновичу, як же це зробити, якщо її головна опікунка проти, а сам я з недавнього часу не вхожий в Острозький замок?! Чому кохана не відповідає на мої листи — не одержує їх або...

— Ех, князю, князю, який же ти нерішучий! Твою наречену у будь–який день можуть живцем поховати за товстими монастирськими мурами, а ти збираєшся сидіти й охкати...

— Що ж робити?!

— Мене слухатися, от що! Я організую твоє із князівною весілля, а ти у свою чергу допоможеш мені з деякими фінансовими справами. Згоден?

— Зрозуміло! — повеселішав Сангушко. Але відразу ж заклопотано спитав: — Стривай, а як же нам в Острог проникнути?

— Це вже мої клопоти, — поспішив заспокоїти його Василь Костянтинович. — Я двічі на місяць приїжджаю туди, щоб перевірити стан справ і папери Беат.

— Це ти, а як же я?..

— А ти, Дмитре Федоровичу, прибудеш разом із моєю надвірною корогвою[20], у якій без малого сотня людей. Беат настільки терпіти мене не може, що навіть не думає зустрічати. Так що не хвилюйся завчасно, уваги на тебе не звернуть...

Сангушко відволікся від тяжких думок, лише коли вони наблизилися до воріт. Далі все відбулося саме так, як і пророкував Острозький. Назустріч Василю Костянтиновичу господиня вислала всього лише старого служника, який нерозбірливо пробелькотав:

— Проїжджайте собі потихеньку, пані Беат просила не турбувати її.

Таким чином, поміж інших козаків надвірної корогви Дмитро Федорович безперешкодно проникнув у замок, що вже поринув у вечірню тишу. Князівну знайшов у бібліотеці, передав їй згорток з сімейною реліквією, що вони похапцем засунули у схованку. Молода дівчина й отямитися не встигла, як Сангушко привів її в замкову каплицю, де священик учинив обряд вінчання. Дівчину так потішила несподівана зустріч з коханим, і водночас вона настільки зніяковіла, розгубилася від його рішучої наполегливості, що ледве змогла сказати перед вівтарем «так»!

Коли таїнство вінчання завершилося, Олена–Єлизавета–Катерина ледь не знепритомніла від щастя. Наспіх зібравши речі, написала матері коротку записку, у якій благала вибачити грішну дочку й не тримати зла на новоявленого зятя.

Ранком під охороною декількох князівських служників новоспечене подружжя покинуло замок. Щасливі молодята помчали в Канів.

Цокіт кінських копит і рипіння воріт розбудили пані Беат, однак щедро вилаявши Василя Костянтиновича, вона благополучно заснула й піднялася дуже пізно. Опівдні приїхав Папагоді[21], його довго не пускали, шляхетний пан кричав і скандалив. Нарешті Беат змилостивилася й погодилася прийняти придворного італійця ще до обіду. Заразом побажала довідатися, чого це Василь Костянтинович поїхав майже вдосвіта, навіть не попрощавшись? От тоді княгині й доповіли, що князь Острозький усе ще в замку і на даний момент займається перевіркою рахунків.

— Хто ж порушив мій ранковий сон?! — здивувалася господиня.

— Ранком...

Промимривши це, дворецький замовк.

— Тоді хто ж? — наполягала Беат. — Відповідай негайно!

— Князівна із чоловіком полишили Острог і в супроводі охорони виїхали в невідомому напрямку.

— Що ти верзеш?! Яка така князівна?! З яким ще чоловіком?! — вискнула Беат і навіть підхопилася з крісла. — Чи ти, часом, не п'яний?!

— Я тверезий, пані.

— Тоді негайно поясни усе! Бо я ніяк не второпаю...

— Сьогодні вночі князівна Олена обвінчалася в нашій замковій каплиці з князем Дмитром Федоровичем. Ось її записка для вас, пані.

Від несподіванки Беат ледь не знепритомніла. Щоб і справді не впасти на заслаблих колінах, змушена була повернутися у крісло. Що все це означає?! Яким чином?! Звідки Сангушко узявся в Острозькому замку?! Хто пустив???

З шоку княгиню вивів Папагоді:

— Либонь, я даремно приїхав, дорога синьйоро Беат.

Вона мовчки уп'ялася у зухвало усміхнене обличчя італійця.

— Грошей від вас я вже ніколи не одержу.

— Тобто, як не одержите? Чому?! — обурилася княгиня.

— У світлі останніх подій ви, пані Беат, перетворилися на жебрачку.

— Що це означає?! — вона гордовито скинула голову.

— Оскільки синьйорина Олена вийшла заміж, розпоряджатися її грішми ви більше не маєте права.

Хоч якими жорстокими були ці слова, однак вони нарешті привели Беат до тями. Кулаки мимоволі стиснулися, коли княгиня прошипіла крізь зуби:

— Ах, то гроші не мої?! Ну, я їй покажу... Кляте дівчисько!!!

— Попереджав же я, синьйоро Беат, що дівку треба в монастир прилаштувати, — тим часом повчально просторікував італієць. — Тим паче, ви дуже щедро, навіть марнотратно жертвували сестрам–домініканкам. Вам би вони не відмовили у скромній послузі.

— Я вже готова була вчинити так. І навіть Сангушка повідомила.

— А йому навіщо було говорити? — здивувався Папагоді.

— Та щоб від одруження віднадити!

— Ну і як, віднадили?.. До чого ж наївними бувають навіть настільки мудрі жінки, як–от ви, синьйоро Беат! Треба було зробити все тишком–нишком, без попереджень, а вже потім розповідати. Можливо, тоді, втративши наречену, синьйор Сангушко на вас би увагу звернув. А тепер ви і без грошей лишилися, і без нареченого. Кому потрібна стара жебрачка?..

— Ну, не бувати такому!!! — вибухнула Беат.

— І що ж ви зробите?

— Поїду до короля й доможуся розірвання шлюбу, укладеного без мого відома!!!

— Що ж, мабуть, це вихід... Давайте,