Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт 📚 - Українською

Читати книгу - "Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Суддя та його кат" автора Фрідріх Дюрренматт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 25
Перейти на сторінку:
ти маєш на увазі, Оскаре? Фон Швенді іронічно посміхнувся.

— Ти коли-небудь чув про Ламбуен до вбивства Шміда?

— Ні.

— Саме тому, — пояснив національний радник. — Бо ніхто не знає, де шукати цей Ламбуен. Для наших зустрічей потрібно було нікому не відоме місце. Отже, ти можеш залишити Ґастманна у спокої. Те, що він не має бажання мати справу з поліцією, ти повинен зрозуміти правильно: він не любить ваших допитів, вашого безглуздого розпатякування, вічного винюхування, все це можна проробляти із нашими Люгінбюлями та фон Гунтенами, якщо їх у чомусь запідозрили, але не з чоловіком, який відмовився, щоб його обрали до Французької академії. А крім того, твої поліцейські поводилися справді незграбно, ніхто не стріляє по псах, коли грають Баха. Не те щоб Ґастманн образився, йому це все глибоко байдуже, твої поліцейські можуть розвалити увесь його дім, він і не скривиться, але розмовляти із Ґастманном немає ніякого сенсу, бо за цим убивством стоять сили, які не мають нічого спільного ні з нашими слухняними швейцарськими бізнесменами, ні з Ґастманном.

Лютц ходив сюди-туди біля вікна.

— Отже, ми будемо змушені активізувати свої пошуки в біографії самого Шміда, — сказав він. — Про все, що стосується іноземної держави, ми повідомимо федерального прокурора. Наразі я не можу сказати, чи візьме він на себе цю справу і якщо візьме, то якою мірою. Але основну роботу він напевно довірить нам. Твою вимогу не займати Ґастманна я спробую виконати, від обшуку будинку ми, ясна річ, відмовимося. А якщо все ж таки виникне необхідність поговорити із твоїм клієнтом, я попрошу тебе організувати нашу зустріч і бути при ній присутнім. Таким чином, я зможу спокійно залагодити формальності із Ґастманном. У цьому разі йдеться не про саме розслідування, а лише про формальність у ході всього розслідування, яка за певних умов вимагає допитати також Ґастманна, навіть якщо це не має сенсу. Але розслідування має бути проведене згідно з усіма правилами. Ми будемо говорити про мистецтво, щоб тільки цей допит виглядав якомога невинніше, і я не ставитиму жодних запитань. А якщо би я все ж таки був зобов'язаний із формальних міркувань поставити якесь запитання, то попередньо повідомлю тебе про це.

Національний радник також підвівся, і тепер обидва чоловіки стояли один навпроти одного. Фон Швенді поплескав Лютца по плечі.

— Отже, вирішено, — мовив він. — Ти залишиш Ґастманна у спокої, Люціусику, ловлю тебе на слові. Список я залишу тут, він дуже точний і повний. Я впродовж ночі всіх обдзвонював, і тепер усі страшенно хвилюються. Хто знає, чи відома всім іноземна держава не втратить інтересу до переговорів, довідавшись про справу Шміда. Гра ведеться на мільйони, докторе, на мільйони! Я бажаю тобі удачі в розслідуванні. Вона тобі знадобиться.

Після цих слів він вийшов.


У Лютца залишалося ще трохи часу, його вистачило, аби переглянути список, скривитися з приводу того, що вказані в ньому прізвища аж такі відомі, і знову покласти аркуш на стіл. Він саме думав про те, що вклепався в дуже неприємну історію, коли до нього в кабінет зайшов Берлах, ясна річ, не постукавши. Старий комісар збирався вимагати від начальника офіційного дозволу на допит Ґастманна в Ламбуені, але Лютц переніс їхню розмову на пообідній час, сказавши, що зараз час іти на похорон.

Берлах не заперечував і вийшов із кімнати разом із Лютцом, якому обіцянка не чіпати Ґастманна з кожною хвилиною видавалася все більш необережною і який побоювався різкого тиску з боку Берлаха. Вони мовчки стояли посеред вулиці, обидва в чорних пальтах з піднятими комірами. Ішов дощ, але вони не відкривали парасолів задля кількох кроків до машини. їх повіз Блаттер. Дощ лив як із відра, косо стукаючи в лобове скло. Вони сиділи нерухомо, кожен на своєму місці. Лютц подумав, що мусить все розповісти Берлахові, і подивився на його спокійний профіль та долоню, що, як це тепер часто траплялося, лежала на животі.

— Болить? — запитав Лютц.

— Постійно, — відповів Берлах.

І вони знову замовкли, а Лютц вирішив, що розкаже все після обіду. Блаттер їхав поволі. Усе ніби сховалося за білою стіною, таким сильним був дощ. Трамваї та автомобілі плавали десь далеко у хвилях цього потужного водоспаду. Лютц не знав, куди вони приїхали, крізь шиби вже нічого не було видно. У машині ставало все темніше. Лютц запалив цигарку, видихнув дим і подумав, що не вступатиме із Берлахом у жодні дискусії стосовно справи Ґастманна. Потім сказав:

— Газети напишуть про вбивство, не змогли зробити з цього таємницю.

— В тому більше немає ніякого сенсу, — відповів Берлах. — Ми натрапили на слід.

Лютц загасив цигарку.

— Це з самого початку не мало ніякого сенсу.

Берлах промовчав, і Лютц, який мав бажання посперечатися, змушений був знову втупитися у скло. Дощ став слабшати. Вони вже доїхали до алеї. Кладовище Шльосгальден, оточене сірим, мокрим від дощу муром, розташувалося поміж двома рядами дерев. Блаттер заїхав за ворота і зупинився. Вони вийшли з машини, відкрили парасолі і закрокували поміж могилами. Шукати довелося недовго. Надгробки і хрести залишилися позаду, а вони вийшли на місце, яке більше нагадувало будівельний майданчик, ніж кладовище. Земля була вкрита свіжо викопаними могилами, прикритими дошками. Волога мокрої трави проникала крізь взуття, до підошов прилипала земля. Посередині цього майданчика з багатьма ще не заселеними могилами, що довкола них збирався у брудні калюжі дощ, поміж тимчасово встановленими дерев'яними хрестами та земляними горбиками, на яких згромадилися швидков'янучі квіти та вінки, довкола однієї із могил зібралися люди. Труну ще не опустили, священик читав із Біблії, а поряд із ним, тримаючи парасоля над собою і над священиком, стояв гробар у смішному, фракоподібному робочому костюмі, він змерз і переступав з ноги на ногу. Берлах і Лютц зупинилися біля могили. Комісар почув плач. Плакала фрау Шьонлер, безформна і товста посеред цього нескінченного дощу, а поряд із нею стояв Чанц. Без парасоля, у плащі із піднятим коміром, кінець пояса звисав донизу, у твердому чорному капелюсі на голові. Поряд із ним стояла дівчина, бліда, без капелюшка, із білявими мокрими пасмами волосся.

1 ... 11 12 13 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт"