Читати книгу - "Справа про 19 роялів, Еміл Вахек"

— Чи сподобалися ви собі на екрані?

— Що ви хочете від мене почути? — не одразу відповів той.

— Хто була та гарненька дівчина, яку ви зустріли в Яхимові?

— То була… то була одна моя знайома, — відповів Віртер. — Я не знаю, як її звуть, я знаю її лише в обличчя. Днів десять тому я був в Яхимові й сам не знаю, як опинився біля автобуса. Вона заговорила до мене. Оце й усе.

— Погасіть світло і пустіть фільм іще раз, — несподівано зажадав Тикач.

Ще раз переглянули коротенький фільм. Тепер уже Віртера запитував Тикач.

— Хто був той чоловік, що стояв за два кроки від вас, коли автобус поїхав?

— Який чоловік? Я не пам'ятаю, — відповів Віртер, ще більше розгубившись.

— А той, у тирольці. В якого обличчя ніби позшиване. Чи, може, треба пустити фільм утретє?

Віртер заперечливо похитав головою.

— Я знаю, кого ви маєте на увазі. Я бачив його, але не розмовляв з ним. Гадаю, що то якийсь функціонер із Яхимова.

Коли його одвели, Тикач, мовби пробудившись з глибокої задуми, сказав:

— Чи помітили ви на Віртеровому обличчі страх, коли я спитав його про того чоловіка? Адже саме в той день хтось розтрощив рояль у «Лоїбі».

Клубічко кивнув головою.

— Чоловік з дивним обличчям — очевидно, той самий, що донедавна тут лютував, як диявол. Запросіть пана Пальмера й покажіть йому фільм, може він його впізнає. Той диявол зустрічався з Віртером біля Лісової каплички й, безперечно, наказав йому поїхати в Яхимов до тієї псевдо-Ільзи. Мабуть, він має на Віртера великий вплив. Про що Ільза домовлялась з Віртером, він, звичайно, нам не розкаже, але результат ми вже знаємо: нічний напад на «Орфея». Акція почалася. Часткова акція, бо ще до Ільзиного приїзду було вчинено два напади на Кодетові роялі у Празі. Судячи з усього, диригує ними чоловік у тирольці,— Клубічко мить помовчав. — Йому потрібен для цього Віртер, але той опирається. Ось чому він так просив, щоб ви залишили його під арештом. На вашому місці я виконав би його прохання.

— Але ж ви знаєте інструкцію, — прогув Тикач. — Завтра я повинен випустити його на волю або передати справу прокуророві.

— Примусьте його в чомусь признатися. Хоча б у тому, що він хотів украсти марки в пані Ганусекової. Це буде підставою для того, щоб тримати його під арештом.

— А якщо він не схоче взяти це на себе?

Клубічко посміхнувся.

— Я можу закластися з вами на місячну платню, що вашу великодушну пропозицію він прийме. Віртер боїться, певне, потрапити до рук того чоловіка в тирольці.

— Чоловік у тирольці мені нагадує когось, — замислено мовив Тикач, — але знімок не дуже чіткий, і я не певен… — Він знову замислився, потім стрепенувся й вів далі: — Я наказав про всяк випадок оглянути будинок, де живе Віртер. Це на Садовій вулиці неподалік од синагоги. Ми довідалися, що Віртер десять днів тому найняв у сусідстві кімнату для якоїсь пані Утєшилової з Моравії. Сусіди бачили, що вона до нього приходила. — Тикач знову глибоко замислився. — Тут явно є якийсь зв'язок із справою про роялі й з Віртеровим страхом вийти на волю.

— Ви маєте рацію, колего. Бачите, яка в нас захоплююча професія, — усміхнувся Клубічко. — Чи не спало вам на думку, що Утєшилову прислали сюди, щоб вона стежила за Віртером і спробувала з нього щось витягти? І що Віртер тому й не хоче повертатись додому? Можливо, це колишня Кодетова дружина, яка знає про Віртера щось дуже компрометуюче?

— Це ще не все, — вів далі Тикач. — Учора ввечері до пані Утєшилової приходила гостя. Управителем будинку там працює чех, на прізвище Плєснівий. От ми й попросили його припильнувати за Утєшиловою. Та гостя — молода дівчина, з обличчя схожа на пані Утєшилову, була в якомусь дивному капелюшку і в костюмі, яких у нас не носять. Радилися вони години зо дві. А вночі прийшли ми і забрали Віртера. Й одразу ж після того дівчина попросила управителя будинку випустити її з дому.

— А пані Утсіпилова? — насторожено запитав Клубічко.

— Нібито була десь у місті. Я не турбував її досі, щоб не розсердити Петровіцького.

— Ця дівчина, — сказав по паузі Клубічко, — мабуть, і була отією русалкою з автобуса. Вона втекла. Куди? До того, хто її сюди послав. Він і є отой головний. Шкода, що ваш Плєснівий не простежив за нею. Але це вже було б забагато. Зрештою, я гадаю, що вона незабаром і сама дасть про себе знати. — Він пройшовся по кімнаті.— Непогано було б поговорити з Пальмером.

— Може, нам удасться це зробити, — озвався Тикач. — «Я тримаю з ним зв'язок і скажу вам пізніше.

— Зв'язок? — здивувався Клубічко.

— Ви не знаєте тутешніх умов, — понуро відповів Тикач. — Пальмер працює в Мозера, а там усі службовці та майстри — генлейнівці. Нам доводиться зустрічатися таємно, бо інакше це могло б коштувати йому життя. — Він знову замислився. — Було б найкраще, якби ви зустрілися з ним за містом. Наприклад, у Локті. Замок там доглядає добра чешка. Десь у неділю, бо в інший час він не може. А що ви, власне, від нього хочете?

— Я спробував би допомогти його пам'яті. Треба встановити особу того типа з Яхимова, бо від Віртера ми, очевидно, вже нічого не довідаємось.

— Я спробую зробити це сам, — сказав Тикач, насупившись. — А коли нічого не вийде, то влаштую вам зустріч із Пальмером.

Клубічко підвівся.

— Гаразд. А тепер мені треба негайно повернутися до Праги.

— Чого ви так поспішаєте? Адже у вересні Карлові Вари найкращі.

— А того, що там є два роялі марки «Орфей», які я ще не встиг оглянути. Бувайте здорові й бережіть нам Віртера,