Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"

— Розійдусь! Кісток не потрощили, — радісно сказав він. — Ти скількох покалічив?

— Трьох, здається. Вони повисли на мені, як хорти. Один навіть зубами в руку вчепився. А ось хто голову провалив, не розібрав. Зразу все замакітрилося…

— Гаразд, Стьопо, сьогодні ми їм ще одну гастроль дамо.

Чижеєв обережно підповз до виходу в машинний відділ і заглянув за перегородку. Там він побачив двох чоловік, освітлених синюватим електричним світлом. Один фашистський моторист, певно, дрімав. Він сидів роздягнутий по пояс і, обхопивши забинтовану голову руками, похитувався. Поруч з ним лежав автомат. Другий німець, невеличкий і товстий, стояв за мотором.

Сеня кивнув Восьмьоркіну, і коли той підійшов, шепнув йому у вухо:

— Всього двоє німців. На одному моторі йдуть. Знайди що-небудь важке.

Восьмьоркін, закусивши губу, взявся нишпорити рукою по темній палубі. Під трапиком він намацав ящик з інструментом. Сені Степан вибрав невеличку кувалду з короткою ручкою, а собі взяв важкий розвідний ключ.

Потім обидва друзі притаїлися біля входу в машинний відділ і стали чекати.

Забинтований фашист сидів собі у забутті, обхопивши голову руками. Зате другий стояв боком біля мотора і, немов передчуваючи щось недобре, час від часу косився на вихід.

Але ось він повернувся спиною… Чижеєв моментально просковзнув у прохід і замахнувся над його головою кувалдою… У цей час Восьмьоркін навалився на забинтованого фашиста.

Друзі з такою швидкістю і проворністю метнули на фашистських мотористів свою зброю, що ті навіть ойкнути не встигли і попадали приглушені на палубу.

Чижеєв для певності ще раз стукнув товстого гітлерівця і, відіпхнувши його вбік, сам узявся за реверс[13] діючого мотора, щоб передчасно не викликати тривоги серед верхньої команди.

Восьмьоркін, заволодівши автоматом, спитав:

— Що ж далі будемо робити?

— Не галасуй! — Чижеєв затис йому рот долонею. — В переговорну трубу почують. Піднімися з автоматом і поглянь, що там нагорі. Тільки не стріляй, разом діяти почнемо.

Восьмьоркін вибрався з машинного відділу і, обережно прочинивши дверцята, виглянув у бік рубки. Там бовваніли три постаті. Гітлерівці були спокійні. Машинний відділ не викликав у них підозри, бо мотор працював рівно і катер мчав у базу на достатній швидкості.

Праворуч Восьмьоркін побачив темні обриси хребта, схожого на безкраю кримську яйлу. Вдалині ледве вирізнялася вершина гори, що нагадувала Чатирдаг. Це втішило Степана. Він вернувся до Чижеєва, забризканого морською водою, і схвильовано повідомив:

— Південний берег Криму близько, можна й доплисти. Катер захоплювати ніби ні до чого, вдвох не справимося з ним. Нашкодити б якнайбільше і втекти.

— А що як тут, на катері, мічман і Чупчуренко зв'язані лежать? Що тоді?

— Ні, я бачив: сторожовик біля баркаса вертівся. Тільки він міг підібрати. А сторожовика не видно. Мабуть, відстав.

— Якщо так, то згода, — сказав Чижеєв. — Виходь наверх і, як почуєш, що мотор заїдає, відкривай по рубці вогонь. Стрибати будемо разом…

Восьмьоркін зійшов на трап, розсунув дверцята скільки можна було, потім прицілився з автомата в середню з фігур, що маячила в темряві, і став вичікувати. Йому здалося, що минають не секунди, а хвилини, десятки хвилин. Та ось у спів мотора вплівся якийсь сторонній звук. Мотор застугонів, потім чхнув разів зо два і заглух…

Восьмьоркін не гаючись дав чергу з автомата по рубці, вискочив на верхню палубу і взявся строчити по бігаючих постатях.

— Стрибай! Швидше стрибай, Стьопо! — крикнув Чижеєв.

Восьмьоркін кинув автомат у воду і разом з Сенею стрибнув у море.

Катер мчав уперед по інерції. Це допомогло друзям швидше відірватися від нього.

Отямившись, гітлерівці раптом зчинили стрілянину. Вгору білими кульками понеслися три ракети і посипалися вогняним дощем.

— Пірнай, Сеню! — гукнув Восьмьоркін і, набравши повітря, сам пішов на глибину.

Відпливти далеченько, захеканий Чижеєв гукнув Восьмьоркіна.

— Стривай! Мені черевики треба скинути… вниз тягне.

Восьмьоркін підплив до друга, допоміг йому скинути черевики й штани, а тоді сказав:

— Шкода, що не всіх перебили.

— Нічого, зараз побачиш, яку я штуку з бензоцистерною утнув. Глянь!..

Над дрейфуючим катером із свистом знявся догори стовп полум'я, потім закрутився димовий клубок, пролунав тріск, і клапті розкиданого вогню закружляли по рябій поверхні моря.

Друзі водночас змахнули руками і швидко попливли в напрямку великої скелі, що височіла в синьому мороці.

Кость Чупчуренко на всі лади проклинав себе за те, що не зумів відбитися від німців і потонути в морі.

«Восьмьоркін і Чижеєв по-матроськи загинули, героями, — думав він, — а я ось живий. На кораблі, напевно, скажуть: «Злякався салага. Сам у полон здався». Ніхто не знатиме, що гаком мене підчепили. Під ребро залізо ввійшло, дихнути не міг. А Савелій Тихонович помирає. Не додержав я свого слова. Чому одразу не пішов на дно?.. Все фашиста хотілося з собою потягти, щоб так на так вийшло».

Чупчуренко сидів прив'язаний до спини гвинтового стільця в маленькій офіцерській кают-компанії. Бинт у нього зсунувся із плеча, край розірваної тільняшки просочився кров'ю. Рана під останнім лівим ребром кровоточила. «Води б», подумав він і облизав спраглі уста.

Рожевощокий гітлерівець, що сидів за вартового навпроти, вловив цей рух і мляво налив склянку води з графина. Потім почав розглядати воду на світло, відпив половину, а недопитого зненацька хлюпнув Кості в обличчя. Бачачи, як у чорноморця від обурення надулись жили на вилицях, гітлерівець хихикнув і, калічачи російські слова, сказав:

— Карош є лєдовний туш… сучий син!

— Щастя твоє, що я зв'язаний, — відповів Чупчуренко. — Ти б у мене не водою, а кров'ю вмився, бовур клаповухий.

Він гидливо відвернувся, щоб не бачити круглих, мов ґудзики, нахабних голубих очей.