Читати книгу - "З історії грошей України, Н. В. Дорофєєва"

Златник Володимира Великого мав вагу 4,4 г, срібник — довільну вагу — від 1,73 до 4,68 г.

Легенди перших монет Володимира, на думку вченого М. Котляра, є першими державними документами Русі, які в оригіналі збереглись до наших днів.

Мета випуску златників і срібників була суто пропагандистською та політичною, насамперед — проголосити на весь світ про суверенність Давньоруської держави. Ці монети були доволі поширені у грошовому обігу як на території Київської держави, так і поза її межами, а отже, мету возвеличення князя та його держави, можна вважати, було досягнуто.

Останніми за часом та послідовністю емісій з'явилися монети з іменем Святополка. Іх зафіксовано близько 70 екземплярів. На аверсі цих монет зображено портрет Святополка з іменем «Скятополкъ»» чи «Пєтръ»» (християнське ім'я князя), на реверсі — двозубець (позаяк Святополк вважав своїм батьком Ярополка Святославовича, а не Володимира).

Монети князя Святополка з його портретом і гербовим знаком

Монета князя Ярослава з образом св. Георгія, поч. XI ст.

Срібні монети були випущені під час князювання Ярослава Мудрого у Новгороді (до 1015 р.). На лицьовому боці вміщено схематичне зображення святого Юрія та напис «Святий Георгій» — християнське ім'я Ярослава було Георгій (Юрій), на зворотному — київський родовий знак тризуб, доточений легендою «Ярославле срєбро».

Проте, посівши 1019 року великокняжий престол у Києві, Ярослав не продовжив монетного карбування, прагнучи, вочевидь, підтримати велич і утвердити суверенітет держави не карбуванням дешевих монет, а розбудовою міст, вдалим веденням зовнішньої та внутрішньої політики.

Відсутність міцної сировинної бази, недоліки в технічній організації карбування, а також повне незнання законів товарно-грошового обігу дались взнаки, передусім це відобразилося на якості руських монет X—XI ст. Срібло, скажімо, розбавляли лігатурою доти, доки воно само не ставало домішком до неї.

Монети давньоруських князів з їхніми портретами, зображеннями родового знаку Рюриковичів — тризубом — та слов'янськими написами є, безперечно, своєрідним і самобутнім явищем в історії грошового обігу, тоді як західноєвропейські монети того ж періоду були ледь не простими копіями римських монет.

Наприкінці X ст., на думку М. Котляра, пожвавилась торгівля Русі із Західною Європою, звідки у грошовий обіг руських земель надходять західноєвропейські срібні денарії. Здебільшого це були німецькі пфенінги, англо-саксонські пенні, денарії Чехії, Італії та інших країн. Ці монети у скарбах зустрічаються поруч із арабськими. Найбільше таких знахідок виявлено в Києві, Переяславі, Чернігові.

Під час обігу іноземних монет на наших землях виникли їхні давньоруські назви — куна, ногата, резана, векша, і склалось грошово-лічильне поняття гривня, якому з кінця XI ст. відповідали певні злитки срібла або ж т. зв. монетні гривні. Гривні були засобом платежу та нагромадження, а після припинення ввезення іноземних монет вони стали головною одиницею грошового обігу руських земель.

Тут варто подати докладніший аналіз елементів грошово-лічильної системи Київської Русі. Отож, куною давні слов'яни називали римський денарій. Схожа, співзвучна назва з'явилась на означення римського денарія в Північній Європі — coin (від лат. cunens — «кований»). Оскільки куна стала грошовою одиницею, то вся тогочасна грошова система одержала назву кунної системи.

Відомості про функціонування кунної системи грошей зафіксовано у «Руській Правді» — першому кодексі законів Київської держави, розробленому Ярославом Мудрим.

У ті часи 1 арабський дірхем дорівнював 1 шкурці куниці, відповідно його стали називати куною.

Правдоподібно, це була помічена, проштемпельована шкірка куниці.

Резану і веверицю (векшу) вчені-нумізмати схильні розглядати як різні частини куни. Скажімо, вони вважають, що рєзана відповідає 1/2 дірхема, а векші — 1/4 дірхема.

Назва ногата (від арабського «ногд» — хороша, добірна монета) виникла у зв'язку з необхідністю відрізняти доброякісні дірхеми від гірших, що також перебували в обігу.

XII—XIII ст. у нумізматичній літературі прийнято називати безмонетним періодом. У XII ст. з обігу давньоруських земель майже цілковито зникає карбована монета, натомість у скарбах трапляються гривні — срібні злитки різної форми та ваги. Гривня стає основним елементом грошової системи Стародавньої Русі.

Термін «гривня» спочатку був пов'язаний із нашийним обручем — жіночою прикрасою (гривна) із дорогоцінного металу. Пізніше він набуває нового значення — еквівалента певної кількості (ваги) срібла, тобто з'являється срібна гривня.

Позаяк цей еквівалент міг відповідати певній кількості однакових монет, поряд із вагою застосовувався поштучний рахунок. Певне число срібних монет складало гривню кун. Срібна гривня (вагова) та гривня кун (лічильна) стають платіжно-грошовими, або лічильно-грошовими одиницями.

У «Руській Правді» — давньому зводі руських законів — майже за всі порушення і злочини вказано певний грошовий штраф. За крадіжку коня — 2 гривні, за кобилу — 60 резан, за вола — 1 гривню, за корову — 40 резан, за телятко — 5 резан, за барана — 1 ногату і т. ін.

Повідомлення деяких іноземних письменників підтверджують хутрово-шкіряну суть кунних грошей. Зокрема, перський учений Ахмед Турський у творі «Дива творіння» (1160 р.) пише: «І в руських шкіряні гроші — шкірки білок, і шкірки без хутра з передніми та задніми лапками й кігтями». Цікавим є співвідношення між основними одиницями грошово-лічильної системи Давньоруської держави. Скажімо, у X—XI ст. співвідношення гривні срібла до гривні кун було 1 : 4 (гривня срібла містила 204,7 г срібла, гривня кун — 51,19 г, ногата — 2,56 г, куна — 2,05 г, рєзана — 1,02 г). Дещо змінюється вагове співвідношення у XII—XIII ст.: гривня срібла — 204,7 г, гривня кун — 51,19 г, ногата — 2,56 г, куна — 1,02 г, векша — 0,34 г.

Найпоширеніші гривні — як платіжно-грошові одиниці — трьох типів: київська, чернігівська, новгородська; іноді зустрічаються литовські й татарські гривні.