Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"

- Добрий вечір, красна Дзвінко,

отвори, пусти до хати!

Сімсот хлопців є зо мною,-

а вже час би вечеряти.

Ми принесли срібла, злота,

ми принесли меду много,

Будем їсти, будем пити;

отвори нам лиш, небого.

- Ци то ви там, славний Добуш?

(Ти ся хочеш напивати!

Я ти пива наварила -

буде світ ся дивувати!)

Ей, даруйте, любку любий,

що не можу вас пустити:

Стефана ся от надію -

як узнав би, міг би бити.

- Що ти з своїм чоловіком!

Стефанові я не раджу

Тебе й пальцем докину́ти.

Отвори ми, я ти кажу!

- Я-бо кажу, славний Добуш,

що сегодне не отворю.

- А я піду на підсінє

та й з дверми ся сам поборю.

- В мене двері тисовії -

не злодіям до розлому!

- Що ти кажеш, гей, гадюко!? -

кликнув Добуш гірше грому

Та й ухопив за одвірки:

як солома, все ся крушить,

Двері гримли серед хати,-

аж набій тут в уха глушить.

Ей, набою ж ти зрадливий,

ей, набою голосненький!

З капітана кров ся ліє,

впав капітан молоденький;

Впав, конає на мураві.

Кров кип’яча трави росить,

А капітан кличе хлопців,

та й конає, та й їх просить:

- Як я, браття, вже загину,

то зложіть мня на топори,

Занесіть мня, де найкраще,-

занесіть мня в сині гори,

Там, де люди не заходя,

там, де пташки не співають;

Там мене ви поховайте,

най ляхи мій гріб не знають.

А мій топір золочений

в Дністер-Дунай затопіте;

Нехай знають руські люде,

нехай знають руські діти,

Що хто жінці в світі вірить -

мусить марне загибати,

Як ваш Добуш, ваш капітан…

Йой! прости мня, божа мати!

…В Чорногорі сонце сходить,

Чорногора в світлі тоне,

А в скалі там десь глибоко,

там сова десь плаче, стоне.

Але Довбуш їй не чує,

бо в могилі вже не чути

Ані пісню Добушеву,

ні флояри слезні нути.

Юрій Гінда

В Буковині добре бути,

бо і Шипіт 20 в Буковині.

Там гуляють сто опришків

з топірцями при долині.

А горівка в перебоях,

і цигани аж з Молдови;

На опришках - срібло, злото,

на дівчатах - чорні брови.

А там далі, при убочі,

там стояли три побої, 21

А в побоях не маєтки,

не світлиці, не покої,-

Але що ж то вам казати,

коли годі уповісти!..

Що столів там, що коверів,

що там пити, що там їсти!

Гей, то славна Буковина!

Сіль і хліб їй не бракує,

А пан двірник, русин з роду,

свої гості не рахує;

У хоромах пута меду,

коновками п’ються вина,

А в світлиці тілько світла,

що би-сь думав: тамка днина.

На підсіню також ясно,

там підклади настелені.

Там засіли три бояни,

що май славні в Буковині,

Та й на лірах пригравають,

піють пісні давній славі:

О Нечаю, о Морозі,

о Хмельницькім і о Саві. 22

У світлиці за столами

пан капітан гайдамацький:

Червінь-злото в очі ловить,

молод, красний, стан козацький.

За столом ся розлягає

ясний топір коло него,

Дві му дівці на колінах -

я міркую: буде з него.

Буде, буде, пане Гіндо,

бо дівки то - ніби ружі:

Що то красні, чорноброві,

що то рослі, що то дужі;

А веселі ти, веселі,

ніби рибка, що гуляє,

Бо пан двірник - то їх батько,-

жартувати не спирає.

Що вни Гінду полюбили,

то нема вже що й казати!

Зрештов, люди, не дивуйте:

як же Гінду не кохати,

Коли гойний, коли буйний,

коли красний і хороший,

Коли хлопців має двісті,

а три бодні повні грошей.

П’є, сміється Юрій Гінда,

з дівочками ся голубить…

Уповіжте, люди добрі:

з них обох котру він любит -

Ци Марію, ци Аксеню?

Хто то годен зміркувати! -

Він і сам уже не знає,

з них котру му май кохати.

Бо обидві красавиці -

не іначей, але страта:

Що там очі за цигирні,

що за коси, що за шата!

А не лиці там, не лиці,

і не брови там, не брови!?

А смішок такий не найдеш,

би-сь ти з’їхав чтири Львови.

- Гей, пустіть мня, мої пави, 23

і надвір ся подивити,

Що там хлопці мої діють,

та й - собі ся покрутити.

- А я також йду гуляти,-

каже Мица до опришка.

А ти, Сеню, будь у хаті:

он порожня, бачиш, флєшка.

«Почекай же, подла дівко:

тілько ти вже з ним гуляла!

Я ти фляшку вже доповню -

будеш ти ї пам’ятала!

Дві-три капці - буде доста,-

так ми баба ворожила:

Вже не пусто я циганці

три червоні заплатила».

- Гей, Маріє, гей, ци чуєш? -

А ходи ж бо вже до хати!

Чей, і я така, як люде,-

і мені мож погуляти.

- Аксенія добре каже:

йди, Маріко, до світлиці;

Я там также зараз прийду,

лиш вина всип до шкляниці.

«Почекай же, Сеню-суко:

ти вже тілько з ним