Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

Ти або він! Але безпечно - він,

О що я постаравсь на кождий спосіб.

А як старий той тигрис-воєвод

Скінчає вік під твоєми лаба́ми,

Тогді я постараюсь і о те,

Аби і льву за ним дорогу дати.

А як се станесь так, як я гадаю,-

Тогді полон є мій, є мій! Принаймє

Партика льва: прекрасна та княгиня!

То ж гужя! льве і тигре! гужя, гуж!

Ловіться! і скубіть ту вашу шубу,

Аби аж шкам летів, а рик ваш щоб

Аж Чорногору ворухнув!.. Там що?

Мій тигрис вже іде! З очей палає!..

Ходи!

Лев молодий тебе вже дожидає! -

Таких борців і Рим старий не має!

Воєвод з поїздом. Той, що перше.

Воєвод

То ж так мені сей нарід дякує!?

Капітана ми вбити!? Жінку ми

Зневажити!? Мій замок нападати!?

Crux Christi Domini! 2 І якби був

Не Довбуш мій се був!

(Дивиться наоколо.)

Та де ж він?

Секретар

Довбуш?

У ка́туші! У кайдана́х!

Воєвод

Що, що?

Секретар

В неволі, князю мій!

Воєвод

І хто се смів?

Секретар

Я, князю мій, се смів! Бо княгині

Не є для гу́цула - хоть най він сто раз

Там Довбушем ся зве!

Воєвод

Чи-сь одурів!?

Секретар

Не було би й дивниці! Бо такого

Добродія і добродітеля

Супругу з розуму звести...

Воєвод

Води!

Служалі принося шклянку води і крісло, у котре воєвод паде.

Для того ж?..

(Зриваєсь)

Але нє! Не може бути!

Ти брешеш, гадино!

(Паде знов у крісло. Жасна борба серця.)

Секретар

То зараз свідки...

Ге! Чоро! Дзвінко!

Обі виступають на естраду - Дзвінка з топірцем, Чора з хрестом.

Зараз вам маршалка...

Воєвод

(зриваючись)

Кого? Маршалка? - Ката!!

Служалі, Дзвінка, Чора - пріч. Кат виступає з бардов. Єго помічники принося ковбок.

Де ж він є,

Маршалок - пріч.

Убійник мої честі? Честі? Ба!

Пропало!..

(Плаче.)

Трабанти уводя Довбуша у слабих кайданах. Ті, що перше.

Воєвод

Довбуш! Довбуш!..

Довбуш

Що, о князю?

Воєвод

То так ми дякуєш?

Довбуш

Як дякую?

Воєвод

Супругу ми звести?

Довбуш

Ха-ха, ха-ха!

Що я пішов до твої жінки...

Воєвод

І

Зневагу сю - в лице ми!? Се під бардов

Мені спокутуєш!

Голоси

Княгиня!

Усі проступаються з великов повагов.

Княгиня у княжеськім орнаті. За нев - єї челядь і маршалок. Ті, що перше.

Княгиня

Що

Тут дієся? Ви вже забули, князю,

Що суд судити лиш мені одній

Пристоїть тут! А сли я дотепер

Вам позволяла в моїм імені

Судити го - то з тої лиш причини,

Бо-м виділа, що ви по-людськи і

Милосердію го судите.

Але тепер, коли з жалем я виджу,

До чого ваша нагла ярість вас

Доводить - і що за одно нічо:

За сего мужа молодий проступок

Прощательний...

Воєвод

Прощательний? Княгине!

Чи ви при собі!?

Княгиня

Се я вас питаю.

У мене правда - святість.

Воєвод

О, тим лучче!

Тогді не мете ся таїти, чей,

Що презухвалий сей стрілець сегодня

У вас був?

Княгиня

Я не знаю, чо бих мала

Таїтися?

Воєвод

І се - мені у очі!?

(До помічників ката.)

Беріть го!!

Княгиня

Ви єго і пальцем не

Дорушитесь! Я - гу́цульська княгиня!

Секретар

(виймає пергамент)

Нев зроду-сте не були!

(Подає го воєводі.)

Тут! Читайте,

Мій князю!

(До княгині.)

А мені позвольте, пані,

Най вас спасу від тягару, котрий

Несила двигать вам...

(Здоймає з неї діадем, а маршалок - плащ.)

Воєвод

У монастир з нев!

Княгиню відводя. А доки воєвод далі читає, біжить секретар до Довбуша, шепче му в ухо і відходить у замок.

А сему - голов з пліч! Беріть го!!

Довбуш

(рве на собі кайдани і вириває зумілому воєводі шаблю з пішви)

Пріч!

Від мене, ви, раби! Я Довбуш ще...

Усі утікають, окрім Довбуша і воєводи.

Іван з топірцем, за ним Лагадин і кілька гуцулів убігають у одні ворота, а Джимір з решта гуцулами - у другі. Ті, що лишились.

Іван

(ще за подрев)

Він де?..

(Убігає на подрю.)

Довбуш

(ломить шаблю, мече кавалки воєводі, а сам хапає топір)

Кат всіх ляхів? Він тут! А ти...

(Ловить перепудженого воєводу за груди і здоймає топір. Але зараз розмірковуєсь - і тручає воєводу з погордов від себе.)

Але нє!

Ти тут без зброї. Задля того жий,

Аж доки Довбушеві Довбуша

Ти наровень не станеш - зброя в