Читати книгу - "Перетворення у тварин (збірка), Євген Гаран"

Їдучи додому, Хома обурювався на, як він її називав, Мейзину непослідовність. І це тоді йому в голову прийшла думка, що скоро скристалізувалася в тверде рішення.

Коли Мейзі повернулася з лікарні, Хома, цілуючи її в чоло, сказав:

– В мене є для тебе несподіванка.

– Капелюшок? – її лице засяяло радістю.

– Ні, – відповів він значуще. – Мені вже зробили операцію.

– Операцію? Яку операцію? – нездогадливо підняла брови. І раптом прикрила вуста рукою, щоб не пирснути зо сміху.

– Ой! Це вже мій сатир не тільки голений, а й оперований? Вже й не брикається?

Та що вона більше думала про операцію, то менше було їй до сміху. Вже другого дня Мейзі почала докоряти Хомі, що він з нею не порадився.

– А що ж тут радитися! – сердито відговорювався Хома. – Хіба ти сама не казала, що вже не хочеш більше цього породильного пекла?

Мейзі подумала над його відповіддю і, зітхнувши, сказала:

– Ти, Хомо, жінок не розумієш...

– О, бабуся розумна знайшлася!..

– Та чи розумна, чи ні, зате настирлива. Он як! Я й за прогресом успію і з природою поборюся. А в тебе жила тонка. Де тільки треба впертости в житті, там вона і рветься.

За якийсь час почуття взаємодоповнення, що колись існувало між ними, зникло зовсім. Де не взялася різниця їхніх віків. Хома із своїми повільними рухами вже не здавався Мейзі покладистим, а скоріше безрадним. А Мейзі, як і вся ця молодь сучасна, видавалася чоловікові занадто гамірливою й задерикуватою.

Нарешті настав день їм розлучатися.

Мейзі убралася в барвисту спідничку і замайоріла по дорозі до кафейки, перед якою ревли важкі мотоцикли.

А в Хоминому житті сталося друге чудо. Повертаючись увечері з роботи, чоловік озирнувся довкола і побачив себе ані свеґманом в буші, ані Мейзиним приятелем обік візочка, а уздрів себе в приміському поїзді пристаркуватим, втомленим, мрійливим Хомою, і вдома чекала на нього сердита стара дружина з волоссям, накрученим на залізні метелики.

«Нові Дні» № 4, 1962 р.

_______________________

ШЛЯХИ КОХАННЯ

Фантастичне

Ще дома, в Україні, якось казав Яремі дядько Трохим:

– Бережися розумних жінок.

Цей натяк був спрямований в бік тітки Параски, що пожила трохи в місті і побачила, як там чоловіки надівають фартухи і допомагають в роботі на кухні.

Ярема ж отих дядькових слів до уваги не взяв і розумних жінок не берігся. Бо життя тепер не таке. Дядько Трохим по океанах не бурлакував, і його не викинуло хвилею, як це сталося з Яремою, на березі потужної модерної цивілізації. В цій новій країні все було інакше. Навіть мова не передавалася звуками, люди говорили один до одного мислено, при допомозі читання думок.

То не дивно, що Ярема не тільки надів фартух, а ще був тому й радий.

Перед цим його влаштували чистильником вікон в Центральному Домі Фасонів. Високо над вулицею їздив він на дошці, як на летючому килимі, і старанно витирав вікна. Внизу сновигали іграшкового розміру люди й машини. А йому товариство розділяв лише вітер, що поривався з моря. На такій високій посаді знання мови не конечно потрібне, але почуття одинокости висить в чоловіка на плечах важким тягарем.

Одного разу він заглянув крізь вікно в Дім Фасонів і там, серед мерехтіння люстер і тихого переливу шовків, угледів непорушну постать жіночого манекена: тендітні голі руки, обведені синім по-стародавньоєгипетському очі, коротко підстрижене кучеряве волосся. Вражений мистецькою красою видовища, Ярема навіть забув про чищення вікон і притиснувся чолом до скла.

«Яка ж ти незрівнянно гарна, – подумав він. – Я так тебе люблю, як ще не любив нікого в житті».

Його раптом охопило непереможне бажання викрасти манекен з Дому, заховати в себе і не розлучатися з ним ані на один день. Та його радощам не було кінця, коли видовище повернулося до нього і усміхнулося. Бо в дійсності це не був ніякий манекен, а була модель з Центрального Дому Фасонів, колишня Міс Модерна Цивілізація, панна Глинка. Вона, чого Ярема не міг підозрівати, прочитала його секретні думки про крадіжку і вже думками розмовляла із своєю подругою Жилкою:

– Чуєш, Жилко, цей чужинець так закохався, що хоче мене викрасти.

– Навіть не вміючи розмовляти нашою мовою, щоб заробити як слід на твоє утримання?

– Так.

– Навіть не маючи пристойних шаф, де б повісити твої сукні і спакувати твої численні капелюшки?

– Так.

– Навіть не маючи зручного ліжка, куди покласти тебе шлюбної ночі?

– Так.

– Він божевільний.

– Ні, він закоханий.

– Ну, що ж, хай викрадає. В нас кохають лише неповнолітні і кохають непристосовані до життя, як страждають сліпі, що не бачать, глухі, що не чують, і святі мученики, що вмирають за свою віру. Я, наприклад, вже давно виросла з того віку, коли закохуються. І якби якийсь непристосований потрапив до моїх рук, – Жилка з ентузіазмом поворушила своїми наманікюреними пазуриками, – його бажання пестити мене скоро б обернулося в обов’язки покоївки. Отож, якщо твій чужинець такий недосвідчений, то нехай йому недешево обійдеться скороминучий біологічний потяг.

Повільною ходою, гордо несучи кожен грам свого забезпеченого тіла, Глинка попростувала до Яреми і мовчки відкрила вікно.

З тих пір Ярема круто змінив свій парубоцький побут життя. Вже він більше не спинявся в дорозі з праці на мірку-дві золотого, різкого пива, а тупотів-поспішав до жінки. Він не сідав, примостивши ноги на стіл,