Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    Я, взагалі, як була, так і залишилась "домашньою дівчинкою". Я вже наче якось  розповідала, що не особливо полюбляю якісь движі, шопінги  та все таке, а вечірки в клубах, взагалі, ненавиджу. 

    Так от. Коли Андрієва зведена сестра Каріна вирішила втретє піти під вінець (людина у вічному пошуку ідеального чоловіка), вона, зрозуміло, задумала грандіозний дівич-вечір. (Інколи мені здається, що саме для того, щоб влаштовувати оцей весь бешкет, вона й одружується кожного разу). 

   Каріна особисто приїхала, щоб запросила мене на це дійство. Вона чудово знає, що я не люблю оце от все. Тим паче я начута за те, що там у неї твориться! Навіть свекруха якось щось там розповідала. 

    Ми з Карінкою дуже здружилися на спільних сімейних подіях. 

   Все сімейство вважає її розбещеним дівчиськом з дивними закидонами та примхами. (Може щось у тому і є, але хто ж до того приклав руку? Хто зробив її такою?)

 До мене теж якесь таке ставлення, як до чергової ляльки Андрія, мовляв, нічого серйозного і це мине. Зрозуміло, чиїми стараннями. Таміла Віссаріонівна! Ця жінка, вихована у дуже суворій та консервативній кавказькій сім'ї з авторитарним батьком (кажуть, він був злодієм в законі), всім тут заправляє. Чи, принаймні, намагається. (Просто Андрій і сам виявився міцним горішком. Вдався в матір. Тож, як то кажуть, найшла коса на камінь.)

    Одним словом, нас з Карінкою звела спільна біда й на всіх сімейних заходах ми завжди трималися разом та підтримували одна одну як могли. 

    І з тих наших відносин вона собі вбила в голову, що я обов'язково повинна бути на її дівич-вечорі. Ну, от просто помри-здохни. Буду чесна, я не знаю, як їй це вдалося, але Андрій таки відпустив мене на цю її грандіозну вечірку.

     Артем, коли про це дізнався, нічого не сказав. Просто взяв телефон Каріни, щоб зібрати всю потрібну інформацію та узгодити всі моменти мого перебування там.

    Місцем проведення вечірки було обрано невеликий закритий заміський клуб. Вечірка тільки для своїх. Тож наче нічого аж такого страшного, але Артем вирішив, що йому одному там не справитись й забрав ще й Назара з Каном. 

     Коли ми приїхали на місце, я відразу сказала Артему, що, на мою думку, йому з хлопцями всередині робити геть немає чого. Все ж це дівчача вечірка. 

    На мій превеликий подив він погодився. Як я потім дізналася, все у нього було продумано попередньо. Він вже був тут десь за дві години до початку вечірки, все оглянув та поспілкувався з місцевою охороною. Все продумав, до всього підготувався. (Як виявилось, не до всього!) Хай там як, я свою охорону майже всю вечірку не спостерігала.  Типу десь тут, але де саме? Прямо якісь ніндзі!

    Від самого початку вечірки я зрозуміла, що попала. Зараз поясню. Я, мабуть, вже разів сто пʼятдесят два сказала, що не люблю всілякі клубняки та гучні хайпові вечірки. А ця вечірка виявилась прямо еталонною з поміж тих, які мені не подобаються. Занадто багато алкоголю, який я майже не пʼю; занадто багато шуму; занадто багато підвипивших й з того геть неадекватних жінок. А це страшна штука!

   Одним словом я намагалася триматися осторонь цього всього. Просто стояла з келихом шампанського в куточку й спостерігала.   

   — Іруся, ну, чого ти? — підскочила до мене Каріна. — Стоїш тут одненька, нудишся. Йди до нас! Глянь, як дівулєти відриваються? Круто ж!

    — Так, так. Чудова вечірка! — ввічливо посміхнулась я. — Ти на мене не звертай уваги. Ти ж мене знаєш. Я геть не велика фанатка гулянок. Але у тебе круто! — поспішила запевнити її я. 

   — Ні, ні! Так не піде! Досить тобі стояти тут, киснути! Й скільки ти будеш давитися тим кислючим брютом? Все ніяк не здолаєш той келих. 

   — Це вже третій!

   — Та хоч тридцять третій! Що з того лимонаду! Ось! — і Каріна простягнула мені велику склянку з різноколірним напоєм, який був хитромудро прикрашений шматочками фруктів та мʼятою. —  Коктейль!

    — Який? "Прощай розум"?  

    — Ні! — засміялась Каріна. — Звичайний "Секс на пляжі". А може й не зовсім звичайний, — дещо загадково додала вона. — Пий швиденько й гайда танцювати! Ну ж бо! Я від тебе не відстану, поки не вип'єш та не підеш до нас. Колектив зачекався! 

    Я глянула на той “колектив”. (Я навіть не всіх там знаю.) Содом і Гоморра! Аня з Лєркою демонстрували справжні дикі танці; якась діваха, ім'я якої я не пам'ятаю, натурально домагалася офіціанта. (Хлопчина, бідолаха, відбивався з останніх сил). Ще двійко подружок нареченої окупували барну стійку й гиготіли, що дурнуваті. Бармен кидав на них занепокоєні погляди, бо бачив до чого йде — ті дві кралі з цікавістю на нього поглядали, потім перемовлялися між собою й "загадково" хихотіли. 

   Каріна теж обвела всіх поглядом й підсумувала:

     — Бачу, дівчата вже дозріли до основної події вечора! І де ж він, в біса, лазить? Мені тільки не вистачало неприємностей з персоналом. 

    Потім вона повернулася до мене.

     — Ну, маню-ю-ня! - сказала трохи на розспів. - Нумо! Ще пару ковточків! Скажи, смачнючий коктейль! Віталік — тутешній бармен — просто бог коктейлів! А це його короночка! 

     — Так, дуже смачно. Але я не можу так швидко. Це ж…

    — А треба! — перебила мене Каріна. — Тобі так точно. Нумо! Давай! Один, два, три і йдемо танцювати!