Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    Що тут зробиш?

    Віталік, мабуть, дійсно бог коктейлів, бо я з великим задоволенням долучилась до шалених танців. Давно я так не відривалась! Просто якесь стовідсоткове шаленство без жодних обмежень! Все-таки кльово, коли вечірка закрита! 

    — Так, дівулі, треба підготуватися! З хвилини на хвилину він буде тут! А там же… — Каріна замріяно закотила очі. — Ви ще такого не бачили! Принаймні, так мені пообіцяли. Тож….

    Вона повернулася до бармена й крикнула:

    — Віталя, всім по твоєму фірмовому! 

    Бармен кивнув та взявся до роботи.

    Я сіпнула подругу за руку:

   — Так а що там? Хто з хвилини на хвилину буде?

    — Ну, ти смішна, їй богу! Ти взагалі пам'ятаєш, де знаходишся й з якої нагоди? Нагадую! Я, — вона ткнула собі в груди, — скоро виходжу заміж! Це моя дівоча вечірка! А що за дівоча вечірка без красивого чоловіка, що може запалити… наші дівочі серця? 

   — А-а! — протягнула я. — Зрозуміло! 

    (А я так сподівалась, що минеться! Наївна!)

    Каріна тицьнула мені в руки келих з коктейлем й поки вона відволіклась на інших, я тишком-нишком за спинами дівчат та офіціанта вийшла на двір у невеликий, але дуже мальовничий садочок. Просто відчула потребу трохи відпочити, відійти від того всього, заховатися у якомусь затишному непомітному куточку. Так і зробила.

    Я саме сиділа й спокійненько попивала свій коктейль, коли почула шалені жіночі верески та оплески:

    — Ого! 

   — О, Боже мій! 

   — Який гарнюня! Оце так екземпляр! 

    Зрозуміло: приїхав “він” —  той, кого так всі чекали. Посиджу, мабуть, тут ще трохи. 

   Лемент трохи стих. 

   Цікаво, чому не грає музика?

   Чую чоловічий голос. Він говорить спокійним рівним тоном, не голосно, тож що саме він говорить, я не чую.

    — Ну, охоронець, так охоронець! Це навіть краще, а то все поліціянти та ковбої! Давай вже швидше до справи! Роздягайся, милий! — це вже Каріна. 

    Охоронець? Мені стало трохи неспокійно. Часом, це не хтось з моїх? Рвучко підводжусь та прямую на голоси. 

    Повернулася я як ніколи вчасно, бо ця ненормальна заклопотанка, що чіплялася до офіціанта, саме впилася в губи мого персонального охоронця, а дві чокнуті “не розлий вода” подруги Аня з Лєркою намагалися стягнути з нього піджак. Моє “янголятко” Артемчик був атакований з усіх боків. Навіть відступати йому було нікуди, бо він був оточений хмільним жіноцтвом від усюди. 

   Маю зізнатися, мій бодигард виглядав досить розгубленим. Його красиві очі самі собою округлилися, а м'язи напружились в намаганні залишитись в одязі. Що, Тьомчику, тебе до такого на твоїх тренінгах не готували? 

   Мені б, звичайно, не втручатися. Так би мовити, провести йому практичне заняття з повним зануренням, але я діяла на автоматі.  

    — Гей, дівчата! Відійшли від нього! Він зі мною! — закричала я й шарпнула за руку безсоромну діваху, що цілувала Артема.

   У відповідь почула хор п'яних жіночих голосів:

   — Ага! Звичайно! Й чому б це?

   — Оце так наглість! 

  — Ніфіга! Він зі мною!

 Я стала перед Артемом й спробувала докричатися до дівчат:

   — Я серйозно! Це мій персональний охоронець!

  — Та якого біса він твій?! Хлопця замовили на всіх! — верескнула одна з дівчат.

  — Може якогось іншого й на всіх, але цей — мій! —  відрізала я.

  Вперед вийшла Каріна.

   — Дівчата, дівчата! Не сваріться! Ну, якщо він вже аж так Іруні сподобався! Вона взагалі рідко де буває. Це у неї, мабуть, взагалі вперше. Так? — це вже вона до мене. —  Ну, хочеш — перший приват твій?

    — Та ні! Ви не зрозуміли! — не здавалась я. — Він ніякий не стриптизер! Він, дійсно, мій персональний тілоохоронець! Його Андрій найняв для мене, — спробувала я пояснити Каріні. — Можеш подзвонити  й запитати! 

   — Саме так, дами! — раптом заговорив Артем. — За професією я персональний охоронець й зараз знаходжусь на службі. Тож, прошу прийняти мої щирі вибачення, що не можу задовольнити ваші бажання, — й посміхнувся. Тією своєю теплою та щирою посмішкою, від якої тануть жіночі серденька.

   (Зараз я вже знаю, що це просто його такий інструмент, яким він за потреби користується! А на початках теж на неї велась.)   

   — Дійсно, шкода, — посміхнулась йому у відповідь Каріна. — Але хай там як, ми щасливі, що ви з нами. Й прийміть наші вибачення за це невеличке непорозуміння.

   Артем знову посміхнувся:

   — Не беріть до голови. 

  Одним словом, слово за словом цей безсоромник завів геть невимушену бесіду з  дівками. До речі, з геть дурними жартиками, інколи на межі пристойності. Ще й надто, дозволяв торкатися до себе. Якоїсь миті на обох його руках повисли дівчата. Хіба це професійно?!