Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Джекпот, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джекпот" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 38
Перейти на сторінку:
Глава 12

   Поцілунок був несамовитим і довгим. Все довкола зупинилося: телевізор здалося був увімкнений на паузу; вітер через вікна перестав гудіти; думки… думки усі розвіялись окрім однієї, - «хочу ще»…
   Вікторія застогнала не відриваючи від нього своїх вуст, і його геть накрило. Він опустив свої руки їй на сідниці, і підхопив її так, щоб вона могла обхопити його талію ніжками.
   І вона це зробила.
   Голова у Дмитра пішла обертом.
   Вікторія відчула його зуби на своїй пухкій, нижній губі, а сходження на «Олімп», виявилося занадто швидким… Його єство уперлося об неї, даючи відчути усю міць Зевса.
   Вона злякалась… Злякалась своїх бажань і його дій…
   — Дмитре….
   — Вікторіє… — Видихнувши її ім’я, він знову збирався накрити її губи своїми, але вона уперлася об його груди долонями.
   — Я не можу… Ми знайомі… — Її очі палали, а губи були припухлими від шаленого цілунку. — Ми знайомі лише добу…
   Він голосно глитнув, і облизавши губи, промовив:
   — Вибач… поспішив. — Чесно зізнався він. — Проте… я не шкодую…
   — І я. — Зашарівшись, вона попросила: — Опусти мене будь ласка на підлогу.
   Дмитро подивився між ними, розуміючи, що «він» добряче прокинувся і спати не збирався…
   Жесть! Як недосвідчений юнак. Моє тіло реагує на цю дівчину занадто гостро. Сам себе не впізнаю.
   Дмитро опустив її, і сказав:
   — Я радий це чути.
   Вікторія облизала губи, і опустила светр, який задерся від шалених дій, які щойно відбулися у цій кімнаті.
   — Я приготувала вечерю. Ти голодний? — Вона обережно перевела розмову в інший напрямок.
   Дмитро усміхнувся одним кутиком губ. У думках була одна страва – «Вікторія», яку б він залюбки скуштував і не один раз.
   —Я дуже-е-е голодний. — Йому було приємним її піклування.
   — Тоді, мий руки… і на кухню! — Вона хотіла вислизнути з кімнати, проте рука Дмитра її зупинила. — Що таке?
   Дмитро примружившись, запитав пильно, дилячись у її сірі очі.
   — З ким ти говорила переде тим, як я зайшов?
   Вікторія захихикала, і промовила:
   — Тільки не думай, що я зовсім «того»… — Вона покрутила пальцем біля скроні.
   — Ну…
   — Я з теликом говорила… Ну, не говорила,… а… вказувала… Коротше, ти зрозумів. — Вона поспішила пояснити, ще раз: — Це кулінарний канал. Ця пані, — вона вказала на кухара в екрані, — вона начиняла качку яблуками. Вони ще б трохи і усі повипадали з тої качки, от я і кричала, щоб вона глибше їх засовувала. — Вікторія у туж саму мить почервоніла, згадавши реакцію Дмитра, і про те, що він подумав.
   Капець! Оце бовкнула! Тільки я так могла осоромитись.
   — Тішусь, що ти говорила з тіткою з телика. — Він широко усміхнувся. — Бо я реально хотів зуби вибивати, і мені було байдуже кому. — Чесно зізнався він.
   — Я теж радію, що то була «тітка з телика», бо я не заздрю тому, хто встане на твоєму шляху. — Вона бачила в його очах вогонь, який палав немов у нього підливають масла.
   Він засміявся з її слів і неохоче відпустив руку.
   — Я до ванної. — Йому треба було заховатися хоча б на декілька хвилин у ванній, щоб його «друг» міг заснути.
   — Добре. — Вікторія першою вийшла з кімнати, і почимчикувала на кухню, діставати з духовки печену картоплю та декілька курячих крилець у її фірмовому соусі з ягід.
   Вона знову усміхалась, як дурненька… і їй це подобалось. Її цілував гарний хлопець, який виказував своє бажання не лише губами, а іншими частинами тіла. Тож її жіноче самолюбство – було винагороджено.
   Дмитро, тим часом, мав заспокоїтись і повернути кров до мозку,… але вона явно не хотіла цього робити. Тож… є одна єдина і незміна «самопоміч», - яка допомагає у скрутні часи,… але ж зараз не скрута,… а бажання… нестримне бажання… І цей об’єкт бажання, - чаклує на кухні йому вечерю.
   Він зачинив тихо двері; обперся спиною об стіну; заплющив очі; розстібнув джинси, і з фантазіями поринув у світ, де Вікторія стискає під ним простирадла.
   — М-м-м… Ягідко… — Дихання почастішало, а голос геть охрипнув. Вибухнувши, він тихо засміявся. — От до чого ти мене змусила… За тобою, Вікторіє – боржок…
   Вимивши не тільки руки, а і того, хто вже «спить» задоволеним сном, він вийшов з ванної з усмішкою до вух.
   — Я вже. — Він ледь стримав смішок.
   «Я вже»… Двозначна відповідь. Знала б ти крихітко, що я думаючи про тебе, щойно робив… М-м-м…
   — І я. — Усміхнулась Вікторія.
   Дмитро, ще ширше усміхнувся.
   Невже, ти крихітко, пестила себе щойно, як і я?... Від однієї цієї думки, він відчув, що хтось знову, вирішив прокинутись. Е-е-е… ні-і-і… Спати!
   — Смачно пахне. — Він нахилив голову, і подивився на стіл. — Вау! Нічого собі!
   — Сподіваюсь, тобі сподобається. — Вікторія засяяла від його схвальної реакції. — Сідай, - будемо їсти.
   Дмитро сів за стіл, і дивився, як вона метушиться по кімнаті. Він дивився на неї і його знову накривало. Її стрункі ніжки, які він відчув на собі,… її пружні сідниці, які він стискав у своїх руках, - знову викликали нестримні бажання.
   — Я впевнений. — Він опустив руку під стіл і стиснув свій пах.
   Дівчинко, що ж ти зі мною робиш?!... Як так?...
   — Набирай! Чому сидиш?! — Вікторія всілась за стіл, і задоволено усміхнувшись, додала: — Мені сьогодні залишили гарні чайові, і я вирішила приготувати святкову вечерю.
   Він підняв здивовано брову.
   Для неї смакувати такими стравами, - це означало свято. У його ж оточенні – могли ложками ікру без хлібців їсти, а що залишалось – наступного дня у відро.
   Він наколов картоплину, і прицмокнувши, задоволено закотив очі до стелі, а потім, глянувши на неї, сказав:
   — Ти, з простої картоплі зробила шедевр! Відпад!
   — Дякую. — Вікторія усміхнувшись, узялась за веделку.
   — То, що ти там говорила про гарні чайові?
   — Сьогодні у мене купував каву цікавий хлопець… Так гарно вбраний… такий увесь… увесь… дорогий, чи, як правильно сказати?... Коротше, - він не захотів забрати решту, а просто пішов геть. Уявляєш – п’ятдесят гривень?!
   Дмитро закашлявся, але запитав:
   — Він щось тобі говорив?
   — Так… ні… здається… — Вона замислилась, а коли згадала слова блондина, зашарілась. — Хоча…
   — Що хоча? — Дмитро насупився.
   — Він сказав, що я гарна. — Вона опустила очі, і почала наколювати виделкою картоплю.
   — Ще щось? — Голос Дмитра був напруженим.
   — Ні. Нічого більше. Блондин – просто узяв тай пішов… не озираючись.
   — Блондин?
   — Ага.
   Дмитро напружився. Здавалось кров закипіла, а з носа пішов пар.
   — Це точно все?
   — Так. — Вона підняла очі і зустрілась з напруженим та насупленим Дмитром. — Що таке?
   — Ні. Нічого. — Усміхнувся він. — Смачно. — Вказавши на веделку, він підніс її до рота, і з’їв ще одну картоплину.
   — Дякую, Дмитре.
   — Ти сказала «святкова вечеря», у нас є привід порадіти? — Поцікавився він, вже з гарним настроєм.
   — Сподіваюсь…
   — Не зрозумів?
   — Якщо ти приніс гарні новини, то так. — Вікторія мило усміхнулась. — Якщо, ти знайшов роботу… тоді… ми святкуємо саме це.
   Дмитро був шокований. Вона витратила усі гроші, щоб зробити йому приємне. Уся ця вечеря – для нього. Для того, щоб відсвяткувати його «вдавану роботу».
   Я козел!
   — Так. Знайшов. — Він дивився у прекрасні сірі очі, і продовжував брехати: — Влаштувався офіціантом. Уявляєш, - зустрів старого друга, з яким колись навчався у школі. Він мені допоміг.
   — Вау! Вітаю! Це неймовірна гарна новина! — Вікторія щиро, мило та радісно усміхнулась.
   — Щиро дякую, Ягідко. І за вітання… і за смачну вечерю. — Дмитро дивлячись їй у вічі, додав: — І за неймовірний цілунок.
   Вікторія зашарілась, але погляду не відвела.
   — Дмитре…
   — Нічого не говори. Давай просто… повечеряємо і поспілкуємось. — Поспішив він.
   — Добре. — Вікторія підсунула до нього тарілку з крильцями. — Скуштуй…
   Він узяв ароматне,… золоте крильце, і вкусивши його, - просто очманів. Вибух смаків на язиці, - наче танцював танок. Солодко; гостро; пряно та ягідно… Смакота…
   — Вікторія! Це щось! Твоє місце на кухні Італії, або Франції! — Він говорив так щиро, з таким ентузіазмом, що дух захоплювало.
   Вікторія дзвінко засміялась.
   — Ти так говориш, наче знаєш, які там ресторани та кухарі. — Вона знову залилась веселим сміхом.
   — Ні, не знаю. — Збрехав він. — Але гадаю, що там такого точно не куштували,… але якщо б зкуштували – то були б у повному захваті! — Це була чиста правда.
   — Дякую. — Її очі засяяли від його слів.
   — Вікторіє…
   — Що?
   — Знаю, ти була довго на вулиці сьогодні,… але якщо ти не проти… може прогуляємося? Якщо хочеш звичайно. — Дмитро чекав на її так.
   — З задоволенням! — Вікторія відчула, як серце забилося сильніше, а тепле відчуття затишку, огорнуло її серце.
   — Супер! Дякую, що погодилась. — Дмитро мав план, який мав здійснитися сьогодні.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 11 12 13 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джекпот, Анна Харламова"