Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дівчата, Емма Клайн 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

772
0
12.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчата" автора Емма Клайн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 72
Перейти на сторінку:
що з’явилися пізніше, де дівчата корчать гримаси, а їхні ноги гойдаються, мов неживі.

Генрі тріпотів повіками, язиком у ротовому отворі, пародіюючи деякі сцени з фільму.

Пітер засміявся:

— Хворий.

Вони голосно виражали цікавість, чи справді актрису трахали. Здавалося, вони не зважали на те, що я там стояла.

— Можна сказати, їй подобалося, — сказав Генрі. — О-о! — він вигукнув високим жіночим голосом. — О-о, так, м-м-м. Він гупнув стегном по гральному автоматі.

— Я теж його бачила. — Я спершу говорила, а тоді думала. Я хотіла приєднатися до розмови, навіть якщо для цього мені довелося збрехати. Вони обоє глянули на мене

— Та ну, — сказав Генрі. — Примара нарешті заговорила.

Я зашарілася.

— Ти бачила його? — виразив сумнів Пітер. Я переконувала себе, що він говорив заступницьким тоном.

— Так, — сказала я. — Доволі дикий.

Вони обмінялися поглядами. Невже я справді думала, що вони повірять, що я якимось чином їздила до міста? І що я ходила дивитися те, що було, по суті, порнографією?

— Так, — очі Генрі засяяли. — І яка частина твоя улюблена?

— Та, про яку ви щойно говорили, — сказала я. — З дівчиною.

— Але який епізод тобі сподобався найбільше? — запитав Генрі.

— Облиш її, — спокійно сказав Пітер. Уже знудившись.

— Тобі сподобалася сцена з Різдвом? — Генрі продовжував. Його усмішка вселяла мені думку, що ми по-справжньому спілкуємося, що я досягла прогресу. — Велике дерево? Багато снігу?

Я кивала. Сама ледь не вірячи у свою брехню.

Генрі засміявся.

— Події фільму відбуваються у Фіджі. На острові. — Генрі ледь стримувався, щоб не розсміятись, і глянув на Пітера, якому, здавалося, було за мене соромно, так само, як вам було б соромно за незнайомця, що спіткнувся на вулиці, немов між нами ніколи нічого не було.

Я штовхнула мотоцикл Генрі. Я не очікувала, що він перекинеться, ні, справді: можливо, просто похитнеться, настільки, щоб перебити Генрі, щоб налякати його на якусь мить, щоб після кількох смішних вигуків від переляку він забув про мою брехню. Але насправді я штовхнула його сильно. Мотоцикл перекинувся і з тріскотом гепнувся об бетонну підлогу.

Генрі витріщився на мене:

— Маленька сучка, — він поспішив до зваленого мотоцикла, неначе до підстреленого домашнього улюбленця, фактично колишучи його на руках.

— Він цілий, — сказала я безглуздо.

— Клята психопатка, — пробурмотів він. Він провів руками вздовж усього байка і показав Пітеру уламок помаранчевого металу. — Ти можеш повірити в це лайно?

Коли Пітер глянув на мене, на його обличчі застигло співчуття, що було навіть гірше, ніж гнів. Я була, неначе дитина, виражаючи лише короткі емоції.

На дверях з’явилася Конні.

— Тук-тук, — окликнула вона, ключі звисали з її зігнутих пальців. Вона побачила таку сцену: Генрі присів біля свого мотоцикла; Пітер схрестив руки.

Генрі дратівливо розсміявся:

— Твоя подружка — справжня сучка, — сказав він і кинув на мене погляд.

—Іві перекинула його, — сказав Пітер.

— Кляті діти, — сказав Генрі, — наступного разу беріть собі няньку і не ходіть за нами. Чорт.

— Мені шкода, — сказала я тихим голосом, але мене ніхто не чув.

Навіть після того, як Пітер допоміг Генрі підняти мотоцикл, пильно придивляючись до щілини.

— Вона лише поверхнева, — зауважив він, — ми зможемо легко все виправити. — Я зрозуміла, що зламалося ще щось. Конні розглядала мене, виражаючи холодний подив, неначе я підставила її, та, мабуть, так і було. Я зробила те, чого ми не планували. Продемонструвала часточку особистої слабкості, розкрила серце полохливого кролика.

3

Власником «Флаїн Ей» був товстий чоловік, якому прилавок врізався в живіт, і він опирався на лікті, щоб стежити за мною, коли я проходила між полицями, моя сумочка постукувала мене по стегну. Перед ним лежала розгорнута газета, проте, схоже, він ніколи не перегортав сторінок. Навколо нього панувала аура нудьги й обов’язку, бюрократизму й міфічності водночас. Він був схожий на того, хто приречений охороняти печеру вічно.

Того дня я була сама. Конні, мабуть, кипіла від злості у своєму ліжку, слухаючи «Позитивну 4-ту Вулицю» з ображеною, обурливою поблажливістю. Думка про Пітера спустошувала — мені хотілось оминути ту ніч, перетворити мій сором на щось нечітке і кероване, як чутка про сторонню людину. Я намагалася перепросити в Конні, хлопці досі клопоталися біля мотоцикла, неначе польові лікарі. Я навіть запропонувала заплатити за ремонт, віддаючи Генрі все, що мала в себе в гаманці. Вісім доларів, які він узяв, роззявивши рота. Трохи пізніше Конні сказала, що було б краще, якби я просто пішла додому.

Я повернулася за кілька днів — батько Конні відчинив двері майже одразу, як я подзвонила, неначе він чекав на мене. Він зазвичай працював на молокозаводі від опівночі, тож було дивно бачити його вдома.

— Конні нагорі, — сказав він. На барній стійці за ним я побачила келих з віскі, розведений водою і наповнений сонячним промінням. Я була так зосереджена на своїх особистих планах, що не вловила атмосфери кризи в домі, незвичайний факт її присутності.

Конні лежала в ліжку, її спідниця зачепилася так, що було видно пристібну планку її білої нижньої білизни, і повністю стегна в цяточку. Вона сіла, коли я зайшла, поморгала.

— Гарний макіяж, — сказала вона. — Це особисто для мене? — вона відкинулася на подушку. — Тобі сподобаються наші новини. Пітер пішов. Як у пісні, «пішла, пішла…». З Памелою, quelle сюрприз. Вона закотила очі, але чітко вимовила ім’я Памели зі спотвореною радістю. Глянула на мене.

— Що ти маєш на увазі? Покинув вас? — від паніки мій голос уже змінився.

— Він такий егоїстичний, — мовила вона. — Батько сказав, що ми маємо переїхати до Сан-Дієго, наступного дня Пітер поїхав звідси. Він узяв із собою купу одягу й особистих речей. Мабуть, вони поїхали в будинок її сестри в Портленді. Тобто я майже впевнена, що вони поїхали саме туди. — Вона подула на свою чілку. — Він боягуз. А Памела — дівчина, яка потовстішає після народження дитини.

— Памела вагітна?

Вона глянула на мене:

— Несподівано — тобі все одно, що мені, можливо, доведеться переїхати до Сан-Дієго?

Вона очікувала, що я почну говорити, як сильно люблю її і що сумуватиму, якщо вона поїде, але я була загіпнотизована уявною картиною, як Памела поруч з Пітером в його авто засинає в нього на плечі. Карти «Авіс» у них біля ніг стали напівпрозорими від жиру гамбургера, заднє сидіння було завалено одягом і

1 ... 11 12 13 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчата, Емма Клайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчата, Емма Клайн"