Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 60
Перейти на сторінку:
увійшла на кухню. — Вирішила перейти на світлу сторону?

— Відколи це у світляків є почуття гумору? — хмикнула дівчина і згадала про полювання на жертву, яке почнеться вночі. — Слухай, до вчорашнього. Ти не в курсі, хто мав бути третім заступником на дуелі?

Хлопець звів брови і, стріпуючи шоколадну стружку з пальців, повернувся до Варти.

— Тобі так не дає спокою та дуель, що мені аж цікаво, що з нею такого пов’язано.

— Нічого не пов’язано.

— Тоді нічого тобі знати про наші внутрішні справи. Йди до зали, — кивнув він у бік дверей, — бо Церберова тут так і шастає із самого ранку. Думаю, в неї паскудний настрій.

Наче почувши, що її згадали, менеджер визирнула зі своєї підсобки, і тонкі, промальовані вугільно-чорним олівцем брови грізно збіглися на переніссі.

— Аґато! Ти мала бути коли?

— О восьмій тридцять!

— А зараз котра?

— А її послали по марципани, — втрутився Орест, показуючи на дві коробочки на краю столу.

— Хто послав? — очі Пані Цербер звузились до двох щілин.

— Я, — світляк кліпав очима так невинно, що Варта б і не запідозрила його у брехні. — Коли ви виходили до директорки. Марципанів треба було терміново. А вчора ж ті польські студенти стоптали все, що в нас було.

— Ще раз! — менеджер підняла в повітря вказівний палець і загрозливо похитала ним. — Ще один-єдиний раз ти посмієш когось послати кудись без мого відома...

— Вибачте, більше не буду. Мені дуже шкода, що так сталося. Справді, — світляк кивнув і швидко повернувся до посипання десертів шоколадом і цукатами.

Пані Цербер буркнула ще щось, але врешті повернулась до своєї підсобки. Здається, слова алхіміка містили дрібку магії — надто вже швидко менеджер заспокоїлась.

— Не думай, що тепер я тобі щось винна, — шепнула до хлопця Варта, натягуючи фартух із кавовий мереживом — обов’язковий елемент уніформи.

— Не думаю, — він навіть не дивився в її бік. — Для світлих не обов’язково робити щось хороше, щоб неодмінно отримати таку ж відплату... І так, мені не сказали, хто мав бути третім.

— Так би й одразу.

— Так надто нудно, — він раптом посміхнувся. — Мене, до речі, звуть Еверестом.

— Жартуєш, — Варта ще на мить затримала погляд на світлих патлах. Зріст алхіміка навряд чи можна було назвати навіть середнім.

— Ні. Батьки вирішили, що це звучатиме класно: Орест-Еверест. У нас усі під два метри в сім’ї, — він посміхнувся ширше, — крім мене.

Чаклунка не стримала посмішку. Уявила, як довготелеса родина світляка збирається разом до фото, і Еверестові доводиться ставати навшпиньки, щоб виглядати хоч якось пристойно. Комедія та й годі!

Варта пирхнула і швидко пішла до зали, поки менеджер не повернулася. На кухні їхньої кав’ярні, попри зайнятість, панувала затишна атмосфера. Здавалося, що нема ніякої Гри, ніяких суддів у місті, і паскуди Златана теж немає.

Але вони були.

Уранці в Дикорослої Варта дізналась, що вчора надвечір — акурат, коли падлючий чех вивіз її до лісу, — відбулися збори, на яких судді офіційно повідомили про початок Гри, ознайомили всіх з актуальними правилами і розповіли про смерть Софі. Про збори попередили за годину до початку — чи то у суддів не було часу, чи то вони хотіли провести все спонтанно. Та тільки повідомили про те збіговисько лише голів світлих і темних, а далі почався телефонний марафон, аби зібрати якнайбільше народу.

І Варта все це пропустила. Через кляте Підголоско з його клятими урвищами, де клятого покриття ніхто ніколи не бачив.

Звичайно, вона не розповіла відьмам про Златана і їхні нічні метання. Але сама собі пообіцяла, що відкрутить магові його кучеряву голову, як тільки побачить знову. А що це станеться, вона навіть не сумнівалась. Не дарма ж його чеська величність були так свято певні, що вчора нічого ще не розпочнеться. А коли ж розпочнеться, він дасть про себе знати.

***

— Чому ти обдурив мене? — спитала Варта якомога стриманіше, коли після роботи поспішала до Дикорослої, — у відьом, які знімали велику квартиру-студію, було зручно збирати багато людей.

— Коли це я тебе обдурював? — надто життєрадісний голос мага у телефонній трубці дратував, як завжди. — Точніше, про який з разів ти говориш тепер?

Дівчина, хоч і не бачила його обличчя, але не сумнівалась, що на ньому та ж огидна посмішка.

— Учора, чорти б тебе забрали, — прошипіла Варта у слухавку. — Скажи ще, що ти не знав про збори суддів і просто так поперся в той ліс, де я не мала жодного шансу зв’язатися з кимось?

— Скажи ще, що я сам упхав ту мітку в лісі! — перекривив її маг. — Ти перегрілась на сонці? Чи сама правил не знаєш? — Тут Златан посерйознішав. — Відвідини зборів ні для кого не обов’язкові. А що менше зайвих вух знатиме, що ти в Грі, то більше шансів на успіх нашого задуму.

— Твого задуму.

— Як хочеш. Мій задум полягає в тому, щоб ти вижила і ми перемогли. А тепер вибачай, але в мене є ще багато справ, крім як заспокоювати істеричну темну. Бувай.

— Щоб ти згорів... — прошипіла Варта до замовклого телефону.

Але використати підказку клятого чеха вона вирішила сповна.

— Ви вже знаєте, хто жертва світляків? — спитала дівчина з порога, коли прийшла до відьом увечері.

У Дикорослої, Ружички та Роми вже зібралися інші: Ад протирав окуляри, Тайфун цикав щось на телефоні. Максиміліан із Ферумом перемовлялись, сидячи на широкому довгому підвіконні, захаращеному пучками і в’язками трав, як і все в цій квартирі. Відьми не мали вмінь, пов’язаних із бойовою магією, а от на зіллях та отрутах зналися краще за всіх. І часом їхня наливка могла скосити швидше, ніж смертельна атака. Тому Дикоросла з подругами постійно збирали щось, засушували, виварювали, а в їхній квартирі стояв аромат магазину спецій і карпатського лісу.

— Опа, а от і наша щезальниця! — осміхнувся Тайфун. — Позавчора втекла, вчора крізь землю провалилась...

— Якби ми знали, хто жертва, то не сиділи б тут, — кинув Максиміліан холодно.

— Ми тут варимо зілля, яке допоможе шукати жертв, — посміхнулася Ружичка, яка чаклувала над каструлею. Плитка стояла в центрі кімнати, завалена каструлями, черпаками і сковорідками. — Достатньо

1 ... 11 12 13 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"